Вчора пізно ввечері я отримала повідомлення. Нічого не скажу окрім того, що це моя і ваша фб-подруга. Я читала-перечитувала її повідомлення до четвертої ранку...
Феноменальна мужність - чоловіків і жінок. Великі люди великої країни.
Дослівно:

-  Ви пишете про історії людей із окупації. Читаю і ридаю. Хочу розказати свою. Але ніхто не знає, що саме відбувалось. Розкажіть зі своєї сторінки, якщо вважатимете за потрібне, бо я таке ніколи не розкажу.

Усім привіт, я Сонце, і моя головна розвага зараз - відбирати у смерті її здобич.

У бойового медика є купа обов’язків. Мій улюблений з них - евакуація. Це найбільш змістовна і важлива робота, яку я виконую на фронті. У якому б я стані не була, на евак завжди зриваюся і лечу.

Я не чекав масованих ракетних ударів на річницю вторгнення. Кругла дата для "святкування" у росіян була, але святкувати було нічого. Цей рік був максимально провальним і у путіна абсолютно резонно вирішили не привертати зайвої уваги до ювілею прикрих поразок.