Це - мій Всествіт і моє життя. За яке я готова гризти горлянку будь-кому.

Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості. 

Це він вхерячив посеред нашого двору металевий гараж, бо йому так зручніше. «А чо ти собі такий самий не зробиш, зроби, я ж нічого проти не маю!»

Як зупиняється серце мами, яка завтра вітатиме свою доньку сама. Яка скаже, що їй наснився тато, що обіцяв пильнувати з-за хмар, оберігати і захищати. Віднині на першовересневих фото вас буде тільки двоє, але ти впораєшся,  горда українка. Ти дружина загиблого Героя, в тобі одній стільки сили, скільки є на усій землі.

Абсолютно бездумне стадо, яке зрубало під собою гілку, повівшись  на красіві відосіки і дешевий популізм. І абсолютна відсутність мізків і розуміння причинно-наслідкових зв‘язків.

Чому я маю дивитися на жлобів у виконанні Кошового, Лєни Кравєц і Потапа з Горбуновим, якщо суспільству конче потрібні рольові моделі Редіса і Каті, варто знати щось таке як історія Андрія та Аліни Смоленських — отой самий хлопець, якого військкомат просив не іти на війну. Але він пішов у 47 бригаду і втратив зір та дві руки. І ще — варто нарешті розказати історію сильної жінки а-ля Тайра чи Леся Литвинова. Про Рому Ратушного, про Да Вінчі. Про Яру Рихліцьку. Про вбитих бранців Оленівки.

Мы много получаем???? За 16 месяцев боевых с двумя ротациями, я смог насобирать меньше 50 тыс грн в заначке мне на похороны если что. Всё остальное ушло на войну.

Бачити птахів і хмари. Рахувати зорі. Показувати дітям серпневий  Чумацький Шлях.  ​​​​​​​

Згадуйте, любі, хоч іноді, де ви ставили галочки в бюлетенях, хоча вас попереджали, просили, молили не втикати своїй країні ножа в спину. Моє улюблене виправдання "Ми не знали". Не знали чи не хотіли знати?

Часто чую фразу, від котрої… ну нехай буде смішно! «Сссссышишь отэта, а чего это у него такая форма чистая? Значит штабной і ближче тридцяти кілометрів до передку не підходив!»…