Сьогодні поговоримо про те, чому у Москві Вселенського патріарха не називають Вселенським, а лише Константинопольським. Це, друзі, неспроста. Назва має вагу, особливо у Церкві. Справа от в чому.

У процесі гонінь на Церкву Сталін фактично знову знищив інститут патріархії у 1925 році, не дозволивши обрати нового патріарха замість померлого Тихона.

Але у процесі Другої світової війни геополітичні інтереси комуністичного диктатора знову потребували відновлення патріархії. Вибір Сталіна впав на старого агента НКВС Сергія (Страгородського).

За наказом з Кремля у рекордно короткий термін – лише 5 днів було скликано архієрейський собор, який і обрав Сергія (Страгородського) патріархом. Деяких архієреїв для цього у Москву воєнними літаками возили, просто з лісоповалу. Чому такий поспіх?

Восени 1943 року планувалася знаменита Тегеранська конференція, яка мала вирішити післявоєнне світовлаштування. Сталін прагнув до контролю над Туреччиною, Грецією та іншими землями, які входили колись до Візантійської імперії. І відновлення патріархії, як «спадкоємниці» Візантії (знаменита концепція Третього Риму) була дуже важливою політично.

Більше того, московські попи за наказом Сталіна замахнулися на самі підвалини Церкви. У № 2 Журналу Московської патріархії за 1944 рік вийшла стаття за підписом патріарха Сергія під назвою «Чи є у Христа намісник у Церкві».

Вона доволі складно читається мирянами, але суть кількома словами висловити можна: єдиний небесний голова Церкви – Христос. А керівництво Церквою на землі – це суто адміністративна робота, яку може виконувати не лише Папа римський або Вселенський патріарх, а будь-який митрополит або єпископ.

«На першому плані тут — адміністрація, а для адміністрації неважливо, від кого виходить розпорядження, аби ця особа мала належні повноваження».

Звісно, що ці «повноваження» має отримати Московський патріарх і ніхто інший.

Амбіції Сталіна щодо Туреччини, Сирії, Греції зупинила американська атомна бомба. Але не амбіції Московського патріарха, хто б ним не був. Московський патріархат прагне захопити панування у християнському світі. Він давно перебуває у режимі самопроголошення себе Вселенським. Тому і не називає Вселенського патріарха Вселенським. Особливо це видно зараз.

Но для панування потрібна одна «дрібничка» - патріархат має бути створений апостолом. А цього у Москви немає. Зате є у Києва – апостол Андрій. Тому Москва битиметься за Київ до останнього і будь-якими методами. Найпідлішими й найкривавішими…
 

Знаєте, що таке цезаропапізм?

Як ми вже раніше говорили, патріархію у 1943 році в СРСР відновив Сталін із суто політичних мотивів: він претендував на Туреччину та Балкани і Московський патріархат зі своєю концепцією «Третього Риму» був дуже зручним для обґрунтування претензій на землі колишньої Візантії.

З тієї затії зрештою нічого не вийшло, але «нова» патріархія, створена агентами радянських спецслужб, залишилася. Відомий український церковний діяч Євген Заплетнюк з цього питання висловлювався так:

«Сучасна Російська православна церква бере свій початок не з часів хрещення Володимира, а з часів Сталіна. Саме він був де-факто першоієрархом цієї організації, спочатку «відродивши» її, а потім і керуючи нею».

Причому Сталін відродив своєрідні стосунки між імператорською владою і церквою у Візантії та Російській імперії: глава світської влади (імператор), фактично був і главою церкви. Це називається терміном «цезаропапізм». Відтак церква в СРСР як і у Візантії була частиною державної машини, з усім тим, що з цього витікає, лише роль імператора грав Генеральний секретар ЦК КПРС.

Якщо хто не знав: вищі церковні ієрархи в Радянському Союзі входили до партійно-державної «номенклатури», патріархи зокрема мали статус члена Політбюро ЦК КПРС, їхні дачі стояли у тих самих дачних селищах, що й у членів Політбюро та уряду

Тому влада обсипала патріархів державними нагородами. Перший патріарх «відновленої» Московської церкви Сергій Страгородський радянських орденів отримати не встиг – помер через 8 місяців після того, як став патріархом. Тож мав лише царські нагороди.

Зате його наступник Алексій І мав 4 ордени Трудового Червоного Прапора та три медалі. Патріарх Пімен мав 3 ордени Трудового Червоного Прапора, орден Дружби народів та медаль. Останній «радянський» патріарх Алексій ІІ мав орден Трудового Червоного Прапора, 2 ордени Дружби народів та медаль. А вже у пострадянські часи отримав Орден Святого апостола Андрія Первозванного, два ордени «За заслуги перед отечеством» і медаль.

Нинішній головний батюшка Московського патріархату взагалі рекордсмен, має 7 орденів та 6 медалей. І це все при тому, що в Росії Церква формально відділена від держави.

Ключове слово тут «формально». Бо реально вона є частиною державної машини. І цезаропапізм нікуди не дівся. Путін фактично є головою Московської церкви. Тому патріарх Кирило слухняно благословляв «російське воїнство» на війни в Чечні, Грузії, а тепер підтримує війну з Україною, яку у світі вже називають геноцидом.

Відтак, ідучи до церкви Московського патріархату, ви фактично йдете до Путіна. Купуючи там свічку, або жертвуючи на храм, ви кладете ваші гривні до кишені Путіна. Бо - цезаропапізм...


Павло Бондаренко

Зв'язатися з нами -

oblastnumber1@gmail.com