Нам не вистачить днів у році аби обійти всі могили тих, кого забрала війна....

Якщо ми доживемо до кінця війни, нам не вистачить днів у році аби обійти всі могили тих, кого вона чи її наслідки забрала.

Ми більше не зможемо радіти життю наповну. Бо тих, з ким можна було розділити цю радість все меньше.

Ми не народимо дітей, який хотіли.

Бо ж куди їх зараз? За вікном війна. Або не народимо через проблеми зі здоровʼям, які ця війна «подарувала»

Ми не купимо квартиру чи не зробимо такий потрібний ремонт. Бо ж нащо? А якщо прилетить?

Не приїдемо у відпустку. Бо треба щоб були живі гроші, про всяк випадок.

У нас росія забирає шось більше ніж просто життя. Забирає думки про майбутнє і плани.

Не відкладайте каву з тими з ким давно не бачились. Бо є ризик пити її на кладовищі.

Не відкладайте телефонний дзвінок на потім.

Робіть ремонт.

Їдьте у відпустку.

Подумайте про дітей.

Але головне, подумайте про власну безпеку. Про те, де ви ночуватимете сьогодні вночі і так щоб до кінця зими.

Бо ці обстріли на довго і вони будуть ще інтенсивнішими.

Якщо немає сенсу життя і планів в ньому, то нашо таке життя?

Ми не маємо «подарувати» росії навіть усвідомлення того, шо вона в нас забрала наше «завтра».

Геннадій Демінський, назавжди в памʼяті.

Дуже тебе не вистачає вже.

Юлія Кирієнко-Мерінова