Декларації чиновників – це не сухі таблиці цифр, а справжні хроніки влади. Вони показують не лише зарплату з бюджету чи офіційні «подарунки», а й те, як за роки каденції ростуть апетити, множаться квартири, з’являються дорогі машини та мільйони кешу. У цьому дзеркалі видно все: і реальні масштаби збагачення, і спроби замаскувати його «скромними» рядками.
Редакція «Київщини 24/7» продовжує рубрику «Капітал за каденцію», у якій простежує, як змінюються статки місцевих голів Київщини за роки перебування при владі. Цього разу під деклараційним рентгеном – міський голова Тетієва Богдан Балагура, чиї статки з моменту приходу у владу перетворилися на окрему економічну сагу. Тут є все: мільйонні подарунки, гектари землі, автопарк вантажівок, швейцарські годинники і валюта у валізах, яка лише росте, попри падіння зарплат і воєнний час. Його декларації – це не про стабільність чи прозорість, це про швидку еволюцію від підприємця до чиновника з масштабами приватного капіталу, які нагадують не мерську, а майже бізнес-імперську логіку.
Мільйонер до мерії, мільйонер у мерії: як доходи Богдана Балагури зросли, впали і знову підскочили під час каденції
Якщо уважно подивитися на декларації Богдана Балагури, складається враження, що мер Тетієва живе у паралельній реальності – там, де мільйони сипляться не лише з підприємницької діяльності, а й із «подарунків», які ніколи не закінчуються. Ще до того, як стати мером, у 2019-му його дохід кандидата перевищив 2 мільйони гривень, із яких найбільший шмат – 1,45 млн – приніс ФОП. Та родинна підтримка теж «не підкачала»: 385 тисяч подарунком від Галини Балагури одразу задала тон усім наступним деклараціям. Це був лише пролог.
У 2020 році Балагура заходить у мерське крісло – і його фінансова картина вибухає. Доходи зростають до 3,6 млн гривень, причому левова частка – знову підприємницькі мільйони (3,17 млн грн). Зарплата мера виглядає як скромний додаток до великої гри: всього 15 600 грн. А от сімейні «подарунки» отримують нове життя: уже не тільки грошові, а й негрошові, причому на сотні тисяч.
2021-й приносить різкий контраст. Після «солодкого» першого року при владі доходи Балагури звалюються більш ніж у шість разів – до 515 тисяч грн. Підприємницькі мільйони зникають, залишаються тільки мерська зарплата, оренда та знову – як без цього – подарунки. Навіть Київська обласна рада дарує чиновнику символічні… 100 гривень. Схоже на ритуальний жест, але в декларації записано суворо.
2022-й тримає тренд: доходи ще скромніші – 464 тис. грн, але стабільна опора у вигляді Галини Балагури не зникає. Вона дарує і в грошовій формі, і в негрошовій – разом майже 200 тисяч. З інших статей увагу привертають страхові виплати та… донорські 72 гривні – єдиний дохід у цій декларації, який виглядає справді скромно.
А от 2023-й стає шоком. Серед стандартної мерської зарплати й орендних надходжень раптом з’являється подарунок у негрошовій формі на 1,5 мільйона гривень. Один подарунок – більше, ніж усі його доходи за попередні два роки разом узяті. Загальна сума злітає до майже 2 мільйонів гривень. Традиційно – Галина Балагура. Традиційно – без пояснень, що це за «негрошові чудеса» з ціною квартири в Києві або гарного нового авто.
2024 рік – і знову Балагура фіксує доходи на рівні 1,8 мільйона гривень. Тут уже й продаж рухомого майна, і подарунки на понад 700 тисяч, і оренда на підозріло стабільні суми… І знову негрошовий подарунок від Галини Балагури – 632 тисячі. У цьому сімейному бюджеті є дивовижна надійність: коли мерська зарплата коливається в межах 180-274 тис. на рік, «подарунки» раз за разом легко перекривають усю офіційну роботу міського голови.
Загальна картина проста й гучна: з початку каденції у Балагури зникають підприємницькі мільйони, але з’являються стабільні, великі й дуже своєчасні подарунки, які у ключові роки формують основну частину його доходів. Особливо у 2023-2024 роках, коли завдяки одному лише «негрошовому дарунку» мер легко виходить на деклараційні мільйонники.
Мер на гектарах: як Богдан Балагура перетворив декларації на земельну сагу масштабу району
Якщо доходи Богдана Балагури виглядали строкато, то нерухомість – це вже окрема епопея. І вона починається задовго до мерської каденції. У 2019 році кандидат у мери декларує класичний сімейний спадок: старий житловий будинок у Денихівці на чотирьох родичів і дві квартири – одна в Києві, інша в рідному селі. Скромно, стабільно, без натяків на майбутні гектарні амбіції.
Але варто Балагурі отримати крісло мера – і нерухомість починає рости, як на дріжджах. Уже в 2020 році з’являються перші «ластівки»: дві земельні ділянки, одна – під Денихівкою, інша – аж на 1,2 га в Дібрівці. Це ніби розминка перед великим стартом. У 2021-2022 роках у деклараціях усе залишається без змін, і здається, що мер прикрутив апетити. Але це був затишшя перед справжнім земельним штормом.
Бо в 2023 році Богдан Балагура переходить у зовсім інший масштаб. На нього оформлюють не просто кілька гектарів – а цілий ланцюг земельних ділянок у селі Ненадиха. Одинадцять. Розміром від 26 до 41 тисячі квадратів кожна. Це вже не нагадує традиційну сільську нерухомість – це нагадує маленькі фермерські угіддя, розкидані по одному населеному пункту. Загальна площа – понад 320 тисяч квадратних метрів. Десятки гектарів. Усе оформлено в один день – 8 вересня 2023 року. А тепер питання: кому так щастить одразу й так багато?
І «вартість на дату набуття» додає інтриги: кожна ділянка оцінена в межах 89-153 тисяч гривень. За цінами, які радше нагадують умовні довідки, ніж реальну ринкову вартість землі під Київською областю.
Не встигає закінчитись рік, як у 2024-му Балагура знову прибирає до рук чергову хвилю землі – ще шість ділянок. Денихівка, Дібрівка, Високе, Ненадиха. І знову – десятки тисяч квадратів, кожна ділянка за «сміхотворні» 55-123 тисяч гривень. У якийсь момент складається враження, що мер Тетієва перетворив місцеві землі на власний пазл – і щороку збирає нові шматочки.
На фоні всього цього сімейний будинок 1998 року й київська квартира виглядають реліктами минулого. Бо сьогодні нерухомість Богдана Балагури – це вже не квадратні метри, а гектари. Не житло, а масиви. І не скромні активи, а повноцінний земельний портфель, який росте з такою швидкістю, що декларації ледь встигають його фіксувати.
Годинникова еліта: як мер Тетієва Богдан Балагура заходив у владу вже в ролі власника преміального часу
Богдан Балагура входив у політику, маючи при собі не просто «цінне майно», а годинники, які у більшості людей існують лише в мріях або в інтернет-магазинах. І найцікавіше – цей набір розкоші абсолютно незмінний у всіх його деклараціях від 2019 до 2024 року. Стабільність, як кажуть, ознака класу.
Обидва годинники були придбані «до подання першої декларації». Тобто ще до політики Балагура жив у режимі, в якому преміальний час цокає на зап’ясті – і, схоже, цокає досі.
Перший – EDOX, марка, яка не належить до бюджетного сегменту й асоціюється з тими, хто звик до швейцарської якості й не рахує кожну копійку. Другий – BREITLING, уже зовсім інша ліга: бренд, який носять пілоти, бізнесмени та ті, хто хоче підкреслити статус не словом, а аксесуаром. Такі моделі легко перетинають позначку в кілька тисяч доларів, а окремі – у десятки. Але в деклараціях – жодного натяку на вартість, жодної конкретики, лише сухе формулювання: «право на майно набуто до початку декларування».
І вся ця розкіш супроводжує його протягом усієї каденції без змін. Жодних нових дорогих речей, жодних продажів або оновлень – наче час для Балагури зупинився саме на цих двох годинниках. І саме вони формально залишаються єдиними його предметами цінного майна.
Автопарк мера: як Богдан Балагура керує містом із кабіни фури, салону Volkswagen і тіні чужої Camry
Автомобільна історія Богдана Балагури – це не про «маю одну машину й їжджу на роботу». Це історія про людину, яка у деклараціях виглядає більше як власник невеликої логістичної компанії, ніж як міський голова. І починається вона ще до каденції – коли Балагура вже мав свій перший стильний символ статусу: Volkswagen CC. Авто придбане у 2013-му за 365 тисяч гривень, стає основою його особистого автопарку.
Та справжній колорит додає другий транспорт – BMW K1200LT, туристичний мотоцикл, який точно не купляють для поїздок у магазин. Мерське життя ще не почалось, а набір «дорога, швидкість, стиль» уже був у повному комплекті. Але далі стає значно цікавіше.
У 2020 році, коли Балагура входить у владу, його декларація перетворюється на список техніки, гідний транспортної компанії: три вантажівки DAF XF 105.460, ще три напівпричепи KOGEL різних моделей, придбані в межах одного місяця. Всі – за смішні, як для ринку, ціни: від 48 до 67 тисяч гривень за причепи та близько 160-192 тисяч за вантажівки. Для порівняння: навіть старі DAF’и на ринку коштували значно дорожче. Але в декларації все скромно, компактно й дивно вигідно.
На додачу – ще один штрих: Toyota Camry 2015 року, на якій мер їздив, але якою не володів. Машина оформлена як «безоплатне користування» від Галини Балагури. У 2021-му Camry зникає з декларації – наче Балагурі вже не потрібен «службовий транспорт» від родини. Але сам автопарк фур і причепів залишається – стабільно, як новий символ стилю життя.
2021-2022 роки проходять без змін. Ні продажів, ні нових покупок, ні зменшення кількості техніки. У 2023 році до Volkswagen CC з’являється нова деталь: право безоплатного користування він надає сестрі Ірині Балагурі. Виходить, що тепер не тільки мерська родина дарує йому подарунки та землю, а ще й особистий автомобіль він формально дає у користування сестрі.
2024-й приносить єдине скорочення: із автопарку зникають два старі напівпричепи KOGEL. Швидше за все, або продані, або списані. Але три вантажівки й решта техніки продовжують формувати стійкий автогосподарський бекграунд за міським головою.
Автомобільна історія Балагури показує не просто смаки політика. Вона демонструє масштаб його інтересів – від бізнес-седанів і туристичних мотоциклів до вантажівок і напівпричепів, які жодним чином не співпадають з образом «мер невеликого міста». Цей парк більше пасує підприємцю, чий основний прибуток – у логістиці, а не в бюджетних питаннях Тетієва.
Активи Балагури: мер із чемоданом готівки, валютними запасами та дивними боржниками
Якщо нерухомість Богдана Балагури виглядає як каталог земельного магната, то його активи – це вже історія про людину, яка мислить категоріями кешу, валюти й приватних фінансових потоків. У деклараціях мера Тетієва готівка – головний і найбільш сталий актив.
Ще у 2019 році, лише балотуючись у мери, Балагура заходив у політику як людина з солідним кешем: 495 тисяч грн, 45,5 тисяч доларів і 25 тисяч євро. Далеко не кожен кандидат у невеликому містечку може похизуватися такими запасами просто «в стосах». А до цього додається ще й 110 тисяч грн, позичених ТОВ «Бюджетна закупка» – хто ж ці щасливчики, яким кандидат у мери видає позики?
У 2020 році кеш різко зростає: майже 1 мільйон гривень, 82 тисячі доларів і 44 тисячі євро. Валютні заощадження виглядають як у людини, яка готується не до мерської роботи, а до приватного фінансового марафону. Цікаво й інше: у цьому ж році він одночасно позичає ще 257 500 грн тій же «Бюджетній закупці» та 59 тисяч грн – «Денгоффу». Тобто мер фактично кредитує бізнеси, з якими паралельно має інші зв’язки. У декларації це виглядає як мініфінансовий холдинг – лише без пояснень.
2021 рік показує зовсім іншу картину. Готівка в гривні падає майже в 6 разів – до 170 000 грн. Зате валютні запаси різко ростуть: 112 000 USD та 59 000 EUR. Створюється враження, що Балагура просто переклав частину заощаджень у валюту. Але найбільше дивує інше: на банківських рахунках мера – комічні суми 5 грн, 12 грн, 234 грн. Складається враження, що рахунки існують лише формально, а реальні гроші мер тримає «у шафі». Єдиний значний залишок – 105 249 грн, теж не вражає на фоні готівкових заначок.
У 2022 році гривнева готівка зростає до 250 тисяч грн, а долари й євро залишаються стабільно високими: 117 500 USD та 59 000 EUR. Жодних позик третім особам – так, ніби мер остаточно визначився, що бути «кредитором» бізнесів – справа клопітна.
2023 рік практично дублює попередній: ті ж 117 500 доларів і ті ж 59 тисяч євро, гривнева готівка – трохи більша. Жодної прозорості, жодних пояснень, чому мер тримає такі суми не в банку, а «у себе під подушкою». Валюта стабільна, як курс НБУ – лише без офіційного регулювання.
А от у 2024 році активи дозволяють побачити справжній масштаб фінансової «подушки» Балагури. Гривнева готівка падає до 100 тисяч, але доларова – вже 124 тисячі, а євро – 67 тисяч. Тобто мер продовжує нарощувати валюту. І знову: гроші на рахунках – крихти. 300 грн, 13 391 грн, 18 198 грн – цифри, які виглядають як залишки після випадкових платежів, а не як рахунки мера міста.
Загальна картина активів Балагури – промовиста й лаконічна: мер живе не банківською системою, а кешем. Масштабні валютні запаси, мінімальні рахунки, дивні позики бізнесам на старті каденції та майже повна відмова від безготівкових інструментів у наступні роки. І якщо у Тетієві хтось хоче зрозуміти, де «справжні гроші» мера – відповідь проста: точно не в банку.
Тіньові сторони каденції Балагури
Перші тріщини в іміджі Богдана Балагури почали з’являтися ще у 2023 році. У вересні Тетіївська міська рада відмовилася виділити 10 мільйонів гривень на потреби військових, мобілізованих із громади. Ці кошти мали піти на спорядження, автомобілі, дрони, аптечки та інші необхідні речі для підрозділів ЗСУ, де воюють тетіївці. Натомість депутати під керівництвом мера вирішили спрямувати левову частку бюджету на капітальний ремонт одного з корпусів Тетіївської лікарні. Із загальних 70 мільйонів на реконструкцію цього об’єкта лише 14 мали виділити військовим. Депутат Руслан Майструк тоді публічно заявив, що громада фактично залишила своїх захисників без підтримки, обравши пріоритетом будівництво.
Не встигло вщухнути обурення, як у лютому 2024 року громаду сколихнув новий скандал. Йшлося про конфлікт довкола храму: ще наприкінці 2022-го Свято-Миколаївська парафія ухвалила рішення перейти до Православної церкви України. Але на заваді стали представники УПЦ, які відмовлялися допустити мешканців до святині. Напруга досягла апогею, коли міська влада вирішила оформити майно храму на баланс громади. У підсумку питання дійшло до суду, який зупинив усі дії міськради.
Найгучніший скандал спалахнув восени 2024 року, коли у Тетіївській громаді було закрито одразу вісім шкіл. Батьки й учителі обурювалися: рішення ухвалювалося фактично кулуарно, без повноцінних громадських слухань. Депутатів, за словами активістів, вводили в оману або підсовували неповну інформацію. У результаті громада отримала «оптимізацію освіти», яку багато хто розцінив як банальне скорочення витрат коштом дітей.
Таким чином, образ «господарника» в деклараціях і офіційних звітах має іншу сторону: скандали та сумнівні рішення, які викликають закономірні питання у мешканців громади.
Бізнес-спадок: «Денгофф»
Ще один цікавий штрих у біографії мера Тетієва – його зв’язок із компанією ТОВ «Торговий дім «Денгофф». Підприємство було зареєстроване у квітні 2020 року, з профільною діяльністю в агросекторі – гуртова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин. Формально сьогодні власником і директором фірми є Наталія Каленчук, а сам Богдан Балагура зник із реєстру кінцевих бенефіціарних власників.
Проте документи з відкритих джерел чітко фіксують: на старті компанія була зареєстрована саме на нього як бенефіціара. Згодом він офіційно вийшов зі структури власності, що збіглося з початком його політичної кар’єри та рухом до крісла міського голови. На папері – ніби все чисто: передав бізнес, щоб уникнути конфлікту інтересів.
Та є кілька нюансів. По-перше, у деклараціях Балагури «Денгофф» продовжує спливати як джерело доходів – через оренду майна. Тобто прямий фінансовий зв’язок залишився. По-друге, за контактними номерами компанії досі можна вийти на його мережу – телефон прив’язаний до нього як до ключової особи.
У сухому залишку отримуємо класичний для українських реалій кейс: бізнес «переданий», але фактично контроль і вигоди нікуди не зникли. І саме ця подвійність – між формальною картинкою та реальною практикою – ставить питання: чи відмовився Балагура від аграрного бізнесу як політик, чи просто сховався за новими прізвищами у реєстрах?
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
