Одного з найближчих друзів перевели до штабу в Дніпро після 10 місяців на нулі. Вчора розмовляли - сидить рже. Питаю що веселого.
Ти розумієш, я тут зараз як на курорті - вчасно можно і пожрати і посрати, навіть душ прийняти. Що ще треба? А решта ниють, що дуже втомились.
Каже "Бра, я вчора шаурму їв. Така смачна, тепер буду її жерти поки з вух не полізе. А ще мене вчора компотом домашнім пригощали - ледь не луснув, не міг зупинитись"
Питаю, а чого на дзвінки ввечорі не відповідаєш?
"Я сплю бра, увесь вільний час сплю. Я про це майже рік мріяв"
Кажу, ти ж до війни навіть снодійне пив, не міг норм заснути. Зараз краще?
Каже, зараз головне не моргнути занадто повільно. Як тільки віки хоч на пару секунд прикрились - все, вже заснув. І пофіг що до цього 10 годин проспав.
"Ти б зараз з мене ржав шо дурний, особливо з того як я зараз ходжу"
Я йому "поясни".
"Ну прикинь 10 місяців постійно у броніку з 4-5 БК на собі. А зараз просто однострій та пістолет. Відчуття, що зараз невдало підстрибну та полечу"
"У мене зараз є тільки один реальний дискомфорт - не зручно спати у ліжку на білизні. Постійно тягне у спальник завернутись. І ще ніяк не можу звикнути, що не треба за собою термос з чаєм таскати, бо його завжди можна зробити тут і зараз"
"Нова звичка з'явилась - сушу взуття при першій можливості навіть якщо дома з родиною. Плюс 2-3 рази на добу контролюю зарядку ліхтарика, телефона і всього що може розрядитись
Що ще достає - не можу посрати спокійно з телефоном у руках. На весь процес 20-30 секунд і побіг"
Кошерне падло
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
