Що ж, Ватикан таки проігнорував думку своєї пастви в Україні. Під час вчорашньої Хресної дороги у Римі хрест спільно несли заявлені раніше українка і росіянка. Українка Ірина й росіянка Альбіна тривалий час живуть в Італії і працюють у Римі в хоспісі. Саме їх обрав Ватикан для участі в “сценарії примирення”, щоб дві медсестри під час інсценізації Хресної дороги несли разом хрест біля Колізею. Папський представник пояснив таку впертість понтифіка однією фразою: «Папа не політик». Без будь яких уточнень.
Не політик? Та в цьому випадку йдеться зовсім не про політику. Це про людяність і солідарність з жертвами злодіянь. Про співчуття і повагу до ближнього. Про слово на захист справедливості. Про те, врешті решт, що перед прощенням злочину необхідне каяття злочинця, як це зробив один з розбійників на хресті поруч з Ісусом. Але для Папи все це, виявляється, є не цінностями, а політикою. І тут мені страшно не тільки від цієї ширми, якою він відгороджується від своїх вірних, кутаючись у зручне біле пальто, а від наочності кризи.
Зараз у Ватикану є серйозна світоглядна дилема: що запропонувати своїм вірним далі? Який шлях обрати? Можна триматися традиції і наполягати на ортодоксальній моралі: заборона абортів, контрацепції і одностатевих стосунків, etc. Але така категоричність відверне і відлякає більшість прихожан західного світу. З іншої сторони є спокуса піддатися загальній тенденції і реформуватися згідно з ліберальними викликами часу. Але що тоді залишиться від Церкви як традиції? І що такого унікального вона зможе дати людям, чого вони не отримають від якихось «коучів з особистісного росту»? Складний і неочевидний вибір.
Війна в Україні могла дати точку опору в цій ситуації і продемонструвати, що Церква це не тільки про дотримання біблійних забобонів. Що вона також і про готовність реагувати на сучасні втілення Зла. Але це вимагає від Ватикану не звичного словоблуддя, а реакції чіткої і недвозначної: зло назвати злом, засудити і покарати. Натомість ми чуємо погано замасковану тезу про те, що не все так однозначно, що винні всі сторони, що ми всі брати, що теплий прийом українців у Європі це расизм стосовно інших біженців… І взагалі, якщо неможливо досягнути миру в житті, то можна його зімітувати на Хресній дорозі.
І ось результат: проголошуючи себе поза політикою, Папа занурився в неї по самісіньку тіару. Бо ніяка церква не існує поза політикою. Особиста віра – так. А церква – ні. Дивно, що таке заявляє інституція, яка останні дві тисячі років тільки те й робила, що займалася політикою.
Vadym Karpiak
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
