Коли я приїхав в Київ в 2006 році (здається), я мав … майже нічого. І мовами особливо не володів. Крім української. Не знаю чи знав її тоді ідеально, не знаю чи можу вважатись грамотним в українській мові зараз, адже Західна Україна як відомо багата на діалекти.
Так от, про мову. Працював я де приходилось: фотографом в газеті, нічним фотолаборантом в Борщагівській фотодрукарні (памятаю кожна десята плівка була з місцевим домашнім порно), верстальником в журналі, журналістом і автором-оглядачем книг в чоловічому глянці. Так от, в журналі я мав писати російською. А з мов, як ви памятаєте в мене - українська. От так я і вивчив російську - писав всяку хрєнь як міг, а редактори правили і я вчився ))
А потім в кожній компанії куди я приходив працювати більшість людей були російськомовні. В рекламному агентстві вся комунікація була російською. Клієнти в більшості присилали брифи російською. На телебаченні - більшість людей говорила російською.
Помітив таку особливіть - чим доросліший стаєш, чим “вища посада” - тим легше ігнорувати зовнішній тиск. Таким тиском була довгий час російська. Коли став маркетинг-директором на 1+1, став майже повність переходити на українську в внутрішній комунікації (хоча нажаль більшість людей в тому числі серед топ-менеджменту була російськомовною). Це правда великий тиск. Особливо коли почуваєш себе не дуже впевнено. А я почував себе так сто, та нє, напевне сто тисяч разів.
Єдине що я не робив ніколи - не писав в соцмережах російською. От просто не міг себе заставити.
В кожній компанії де я працював, я шукав людей з українською мовою. Це просто:
“Ти звідки?”
“З Тернополя”
“О, то ти говориш Українською!”. І далі ставало просто
Після майдану в 2014, після всіх законів про мову… нічого особливо не змінилося. Ну майже нічого. Може трохи більше української стало. Особливо серед молоді. З молодими класно. Вони не зашорені панятіями 90х і пантами початку 200х, знаю багатьох молодших людей, які самі будучи з російськомовних сімей перейшли на українську. Їм це круто.
Молодше покоління сильно вплинуло на цей процес.
Що мене особливо бісило останні напевне 5 років - це блювотні скавчання укроросіянців про те що притісняють їх можливість говорити російською. Що вони нею думають. Що вони все життя так жили і це велика культура і що влада стріляє собі в ногу і взагалі не знає що робить. І таке я чув і читав у великої кількості досить поважаних сьогодні людей.
(І неповажаних також)
Та х*й вам а не притісняння. Часто обговорвав це на кухні ночами з дружиною.
Це я себе почував всі 15 років життя в Києві “меншістю” з українською мовою.
А ще мене до гикавки бісили влоги/блоги/подкасти в принципі класних людей але російською мовою. Свідоме ширення рускаго міра на території України. Я бачу як зараз вони перейшли на українську і це вцілому добре. Я бачу як зараз дехто з них знову повертається до російської.
Я не засуджую.
Гмм..
Хоча напевне я все-таки як справжній українець - засуджую. Завжди вони мене бісили.
Хоч і сам не без гріха і в багатьох ситуаціях де міг і мав би говорити українською - через невпевненість в собі говорив російською.
Особливий трігер для мене телебачення. Більшість моїх друзів його не дивиться. Але більшість “народу” — все-таки дивиться і орієнтується на те що там.
Я думаю що у людей які приймають рішення що ставити в ефір а що ні (так сталося що я знаю майже всіх майже особисто) такий самий комплекс меншовартості як у мене, коли я говорив російською: я не раз чув від цих людей, що “ми повинні ставити в ефір те що подобається людям”, а “людям подобається російський контент”
Ну бл*ть. Хрєнь же.
Так і виховали недорускій мір в себе під носом.
Просто згадую свої 90ті, коли приходив зі школи і дивися Мелроуз плейс українською на 1+1
І вся Україна дивилася. І була нас тоді 52 мільйони.
А потім “більшість хоче дивитися російською”?
І цифри аналітики показують.
Моя кохана дружина Lora Maltseva з Донецька
Чесно кажучи, не знаю чому це сталося, але в цьому не було ніякого насильства - вона вже більше 15 років говорить українською. Вдома ми говоримо виключно українською і це ніколи не було проблемою. Ми навіть ніколи це не обговорювали. Можливо це був прояв її поваги до мене на етапі “буфетного періоду”, не знаю, але я їй неймовірно вдячний за це.
Свій перший серіал для телебачення, який вийшов ефір минулого року, вона зняла українською і це також була її принципова позиція.
І наступні два, які планувалися до зйомки весною цього року - були написані українською.
Знаю кейси навіть ще минулого року, коли проекти просили переписувати російською, бо народ так краще дивиться.
Божечки, як я матюкався на такі історії!
Зараз я знаю трохи більше мов. З українськими клієнтами говорю українською. З не-українськими - англійською. Є навіть люди, з якими я можу говорити російською (хоча мене останнім часом від цього вивертає).
Але не в цьому справа.
Я так хочу щоб в Україні більше ні один українець не почував себе “ущербно” говорячи українською. І знаю, що зараз набіжать тут “психотерапевти” з порадами типу “твої почуття ущербності - це твої проблеми а не соціуму”. Але ви ж памятаєте, що людина - це соціальна “тварина”? Це одна з основних характеристик що відрізняє нас від тварин - бажання прийняття нас в соціумі.
Так от хай сьогодні Марія накриє нас якимось своїм красивим козацьким покровом, який дасть можливість людям в країні з назвою “Україна” говорити в більшості своїй мовою під назвою “українська” і не відчувати при цьому проблем в соціумі.
Ну а я нарешті виговорився
PS: Автор цитати на картинці, здається, Юрко Покальчук
Nazar Begen
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
