Я рідко їжджу громадським транспортом Я пішохід. Люблю гуляти. Сьогодні довелося двічі. Я з тих дивних людей, які розглядають всіх навколо. Бо це цікаво. Але інколи трагічно. Я стала свідком, як мені здалося, великої трагедії маленької жінки.
Вона сиділа з сином років 8-9 навпроти. Їй прийшло повідомлення, яке вона очевидно чекала, бо дуже швидко почала дивитися його. І….глянула на сина. Почала плакати тихим плачем відчаю з тими пекучими сльозами, які розривають. Я запропонувала серветку. Вона відмовилась.
Попросила тільки сина читати вивіски. І тут, йому на очі потрапляє реклама чергового житлового комплексу про продаж квартир. Він каже: маааам, а давай купимо собі квартиру, поки тато повернеться. Мама, стримуючи, це прямо видно, дикий плач, роблячи цей глибокий вдих, щоб втамувати ті пекучі сльози каже: “Ми мали…тільки тато вже не встиг…”.
Не думаю, що малий зрозумів суть. Хтось її потім набрав. Син допитувався, чи то тато дзвонить. Допоки вони вже виходили, мама була спокійна, але трохи…не така.
До чого це я.
В мене на очах зруйнувався всесвіт людини. Так от, памʼятайте, де б ви не були, для когось ви ВСЕСВІТ. Так, саме ВИ. Тому бережіть себе. Хай вам фартить. Хай вам буде все добре. Бо кожне поховання, то чийсь зруйнований всесвіт. Обіймаю вас”.
Natalia09244825
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
