Голова Калитянської громади Сергій Рудницький: Нам потрібен автобус, але область "глуха"

Раби прийшли звільняти вільних із наміром узяти Київ за три дні. Не вдалося. В області точилися криваві бої, цивільні тривалий час були під окупацією. Про життя після звільнення території від загарбників, масштаби руйнувань, жертви, відбудову та нагальні потреби населення "Моя Київщина" поспілкувалася з в.о. голови Калитянської громади Сергієм Рудницьким

- Які населені пункти Калитянської об’єднаної територіальної громади найбільше постраждали внаслідок вторгнення російських окупантів?

На територію нашої громади, зокрема в село Бервиця, російські війська зайшли 2 березня. Згодом уже й у села Мокрець та Заворичі. Якщо два останні були в окупації періодично, то Бервиця – із початку й аж до 30 березня. Це ті населені пункти, що найбільше постраждали від російської агресії. Крім цього, були прильоти в Семиполках, але порівняно пошкодження були не такими значними.

- Наскільки великими є масштаби руйнувань у кожному із вищезазначених сіл?

- Зараз у нас є 260 заяв від мешканців цих населених пунктів про пошкодження житла, 25 будинків зруйновано повністю. Також постраждали дві школи (пошкоджені вікна, двері, дах), Будинок культури в Бервиці (там базувалися війська російської федерації).

Ми вже склали та подали в Департамент регіонального розвитку КОДА 180 актів про пошкодження житлових будинків, дачних масивів тощо. Зауважу, що 260 – це не остаточна цифра, адже заяви поступово доносять.

- Щодо жертв серед мирного населення, чи встановлена їхня кількість?

- Так. У Заворичах загинуло 4 людини, серед них і депутат Заворицького округу Ігор Пилипчук. Мала відбуватися евакуація цивільних, ми направили мікроавтобуси, аби люди виїхали до Калити. Пилипчук координував цей процес, але, як тільки автобуси з людьми відправилися, місце збору почали обстрілювати. Депутат не вижив… Крім нього, там загинула сім՚я (чоловік і жінка), а ще одна жінка була важко поранена.

Наразі відомо про шість загиблих із Мокреця. Але там також були люди, які втікали від ворожих обстрілів із Києва та ховалися на дачі. Тому загальна кількість жертв – 11. У Бервиці загинуло 3 людини, у Семиполках – одна.

- Як так сталося, що Ви приступили до виконання обов’язків очільника громади фактично за тиждень до війни?

- У депутатського корпусу було чимало зауважень щодо бездіяльності попереднього керівництва (голова – Юрій Плакся, секретар – Віта Пилипенко, два заступники – Наталія Грабовецька, Ігор Печонка, – ред). Вирішили скоротити посаду одного заступника, але Плакся наклав вето й подав свій проєкт, що передбачав виведення зі штату уже двох заступників, а також керуючого справами. Тодішнього очільника громади підтримали. Тоді в лютому секретар ради складає повноваження, а мене шляхом таємного голосування призначають на цю посаду. Два дні потому складає повноваження й Плакся як голова, а я відповідно починаю виконувати його обов’язки. Так і склалося, що через тиждень почалася війна, а в мене ні заступників, ні керуючого справами. Був лише виконавчий комітет.

Де Ви були та чим займалися під час окупації окремих населених пунктів Калитянської громади?

- Фактично ночував у селищній раді. Це були найбільш безсонні ночі. Основна робота – забезпечення "зелених коридорів", створення оперативних штабів, координація добровольчих формувань, інформування про рух ворожої техніки. У нас сформувався цілий штаб. Вважаю, що завдяки спільним зусиллям нам вдалося відкинути від нас загарбників.  

- Чи була налагоджена комунікація із головами окупованих сіл?

- Із старостою сіл Мокрець і Бервиця під час окупації було контактувати тяжко, бо вона сама не виїхала з села та переховувалася в підвалі. Щоправда, коли домовлялися про "зелені коридори", то вона періодично виходила на зв'язок і координувала людей.

Щодо старости Заворичів, то той під час окупації він виїхав разом із сім’єю. Я із ним спілкувався, але він був не на місці, тож не міг керувати самим процесом евакуації. Довелося цю відповідальність брати на себе місцевим депутатам та активістам. Ігор Пилипенко якраз і загинув, коли цим займався.

- Як зараз із наданням житла тим людям, які опинилися без даху над головою?

- Тримаємо контакт із Броварською районною військовою державною адміністрацією. У нас у громаді є 8 сімей, які хочуть отримати модульні будинки. Деякі цікавилися, чи можна ці будинки поставити у своєму подвір’ї, якщо, наприклад, уціліло господарство, а так буде можливість за ним доглядати. Поки інформації від Броварської РДА щодо цього немає. Чекаємо.

- Яким чином у громаді розв’язуватимуть проблему відсутності представників правоохоронних органів?

- На останній нашій сесії ми прийняли програму "Офіцер громади". Кошти на її виконання вже закладені, а тому питання практично розв’язане. Уже з дня на день у нас з’являться два офіцери громади.

- Чи потрібна зараз мешканцям громади гуманітарна допомога та як її надають?

- Конкретних звернень щодо нестачі продовольства чи товарів першої необхідності немає. Максимально намагаємося забезпечити населення гуманітаркою. Допомагають райдержадміністрація та благодійні фонди. Критичної ситуації немає. Приміром, у Бервиці навіть закрився магазин, бо їм невигідно торгувати, оскільки людям давали пайки й вони не ходили та нічого не купували.

- Що першочергово потрібно для відновлення деокупованих територій?

- Уже багато разів зустрічався із мешканцями деокупованих територій. Основна та нагальна потреба – рейсовий автобус, адже немає ніякого сполучення з Бервицею. До електрички в Заворичах ще 5 кілометрів. Людям доводиться наймати таксі чи ще якийсь транспорт, аби туди дістатися. Ми спілкувалися з перевізниками на цю тему. Вони кажуть, що їм це не вигідно. Неодноразово просив про сприяння області, але поки що "глухо".

Із-поміж потреб також – магазин у Бервиці. Якщо питання не розв’яжуть, буду клопотати, аби підприємці, які торгують у Калиті, приїжджали туди двічі в тиждень із товарами. Такий собі магазин на колесах.

 

Ще однією проблемою є поганий зв'язок, зокрема підключення до мережі Інтернет. Ну і відновлення інфраструктури. Без цього ніяк.