Думаю, Саша давно на небі, дивиться за Андрюшею з Сашунькою

Це наша остання спільна фотографія. На ній діти ще з татом, з моїм колишнім чоловіком, з яким ми прожили майже 20 років. Востаннє ми чули Сашу 3 березня.

Він був у своєму будинку неподалік від Макарова, 40 км від Києва, разом з парою друзів. Перші дні війни розповідав, як навколо літає. Зв‘язок уже був проблемним, то є, то немає. Тож перші кілька днів мовчання ми не дуже переживали. Я з дітьми вже доїхала до Голландії. Дні йшли, а від Саші ми нічого не чули. Аж поки мені не подзвонили дальні сусіди і не розповіли, що в Сашин будинок поцілили з танку, і той відразу захопився і згорів.

Майже місяць ми шукали Сашу по всіх групах навколишніх сіл. Сподівалися, що він з друзями втік і десь ховається.

Через місяць всі ці території звільнили. Кожної години ми чекали, що ось-ось він подзвонить і скаже - тю, та все нормально. Військові прислали мені відео будинка. Згорів вщент, як і дві машини перед ним - Сашина і друзів. А ще через кілька днів повідомили, що в попелі знайшли кістки.

Лише по кілька людських кісток в трьох місцях.

Діти здали зразки ДНК в Гаазі. Добрі люди довезли їх в Україну. Слідчі були завалені горами неідентифікованих трупів. Це ж все Бучанський район. Спочатку одна експертиза довше місяця, потім ще одна довше місяця. Чекали, чекали. Чекали результату експертиз. І трошки дива.

Шукали в полоні, ходили до гадалок. Дзвонили на його телефон.

В якийсь момент я сказала дітям, що все. Їх тата немає. Найстрашніші слова, які мама може сказати дітям.

4 місяці цього кошмару ми прожили в Голландії. В неділю ми повернулися в Київ. Тут мій чоловік, батьки, рідний дім. Так легше.

Сьогодні слідчий сказав, що експертиза не змогла зробити аналіз ДНК. Надто вигорілий матеріал.

Тому ця історія поки без кінця. Я не знаю, що робити далі.

4 місяці я нічого не писала в Фейсбуці. Сьогодні я пишу це тут, бо в мене більше немає сил розповідати це наживо знайомим, яких зустрічаю в Києві. Бо розповідаючи, я кожен раз проживаю цей приліт, крики, полум‘я, смерть.

За ці 4 місяці не було жодного дня, щоб я не плакала.

Я сподіваюся, що смерть була миттєвою.

Думаю, Саша давно на небі, дивиться за Андрюшею з Сашунькою. Приходить до них у снах.

Передавай там всім привіт, Сань.

Стеж за нами. Радій успіхам наших прекрасних дітей. Підтримуй їх у їхніх печалях.

Я їх вирощу, Сань. Поставлю на ноги. Ти знаєш.

 Катерина Лебедєва