Знайомтеся, це – Галина Михайлівна. Їй 86. На першому фото вона після ракетної атаки на Київ 16 червня цього року, коли в її будинок в Петрівцях влучили уламки ракети. Будинка більше немає, стареньку врятувало те, що за мить до удару, вона вийшла у двір.
На другому фото Галина Михайлівна зараз, у вересні 23 року, через два з половиною місяці після трагедії. Ноги забинтовані, волосся ледве прикриває широкий, ще свіжий шрам на голові. Ми познайомилися перед самою війною. Розповідала, що після смерті чоловіка, живе одна. На життя заробляє продажем квітів в переході на станції метро «Мінська» в Києві.
Тоді вона дуже переживала, що війна ось-ось почнеться, а ми її вмовляли, що не може такого бути, все минеться. Але… не минулося… Коли в новинах побачили її закривавлені фото, довго не могли отямитися. Було дуже боляче за стареньку. А ще не було в нас ніяких контактів, щоб дізнатися про її подальшу долю. Поговорили з жінками, що постійно теж щось продають на Мінській, показали фото з новин.
Вони її одразу впізнали, але її контактів теж ні в кого з них не було. І ось у вересні ми побачили її знову. На її багаторічному робочому місці. Ледве оговтавшись від поранення, вона знову продає квіти, бо треба на щось жити, особливо зараз, коли в неї нічого не залишилося… ні будинку, ні речей, нічого…
Одна добра жінка, син якої воює на фронті, забрала Галину Михайлівну жити до себе, хоча і сама не має власної домівки, знімає квартиру. Так вони і тримаються разом, намагаються якось вижити в цій страшній війні. І може якось і можна було б протриматися, але виникла нова проблема.
Працівники метрополітену забороняють бабці продавати квіти в переході біля станції. Спробували з ними поговорити, але у відповідь тільки довгі розповіді про інструкції, порушення безпеки, «нє положено» і таке інше. І все можна зрозуміти, якби закрити очі на продавців журналів прямо у вестибюлі метро. Вони нікому чомусь не заважають і безпеку не порушують, якщо треба буде швидко вивести людей з метро (це з розповіді тих самих працівників, що ганяють стареньку).
Коли все «договорєно», то все ок, а що взяти з пораненої бабці, що торгує квітами? Нічого. Ось вона і заважає. Ось і виходить, що єдине, чим ми можемо їй допомогти, це грошима. Хоча вона, навіть після того кошмару, що пережила, не ходить з простягнутою рукою у свої роки, а намагається чесно заробити, просто щоб вижити. Попросили в неї дозвіл, щоб сфотографувати та випросили номер карти. Якщо в когось є можливість теж долучитися і допомогти бабусі, вона буде дуже вдячна всім добрим людям.
Отака вона ця клята війна…
Номер карти у першому коментарі та на фото. Моя щира подяка всім, хто зможе підтримати Галину Михайлівну 
Victoria Shevchuk
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
