Ця операція вже поросла купой легенд, зняті якісь ролікі, взяти коментарі в тих, хто не мав прямої причетності. Все як завжди. Але на річницю за допомогою Yana Kholodna вийде матеріал на 5 канал. Де буде розповідь про те, як це було.
А це вам просто декілька флешбеків з тих подій.
- Ви зможете це зробити?
- Так, але нам потрібно багато вибухівки.
- Дамо скільки треба. Хоч 200, хоч 300 кг ...( лунає гомеричний сміх) а шо, а скільки треба?
- Дві тонни. Мінімум.
- Ох бля, на це буде потрібен час.
- Скільки зараз до п@дорів?
- Кілометр.
- Скажи цікаві відчуття коли стоїш біля 2.5 тон тротилу та гексагену в дистанції пострілу з стрелковкі?
- Та й не кажи. Ховати буде точно нема чого, але підемо з життя з самим яскравим фейерверком...
Два снайпера лежать на бетонній конструкції, вдивляючісь в тепловізор, який погано бачить скріз такий рятуючий їх туман. Якби не він, бетери які стоять за холмом вже знайшли би їх в свої теплаки та зробили б з них фарш.
- Я бачу еспешку. Зліва, на 5 годин від будівлі, що стоїть над холмом зліва.
- Плюс, шукаю другу. Бачу рух, ага, ось де вони.
З рації доноситься: - Який статус, прийом?
Один з снайперів бере рацію: - Сектор під контролем, можна починати.
Вибух. Перший вибух стався на світанку. Тонна тротилу рванулась у небо, а за нею понеслись уламки бетону, арматури. Ударна хвиля пішла волною воді, вона з долю секунди пройшла та накрила снайпера, який до останнього лежав та тримав позицію. В очах наступила темрява.
Морпех стояв виставивши руки між саперами та вантажівкою: - Хлопці, вода не пішла. Вибух не добив. Робота не зроблена.
- Вони там всі на хіпеше після такого вибуху! Туди повертатись- це в один кінець!
Морпех спокійно видихнув і повторив: - Робота не зроблена. Я все розумію. Але ії треба зробити. Бо інакше п@здець. Давай, задом виганяй машину прямо на дамбу, спробуємо швидко скинути туди в отвір від вибуху вибухівку давай давай, давай...
Машина стояла на дамбі, буквально в 500 метрах від позицій ворога. Всі істерично викидали з неї ящики з вибухівкою. За ящиками полетів шнур від УР-77. По дамбі почали бити постріли, поруч вибухнули гранати з АГС.
- Швидко, валимо! - вантажівка стартанула під рікошети стрілковки по бетону.
- Дай машинку- звернувся морпех до сапера 72-ї бригади.
- Це моя робота- гордо відповів сапер- я повинен це зробити.
Морпех кивнув головою- Ну, тоді підривай.
Через рік, коли у учасників тих подій питали: - То який був план? - то хлопці тільки усміхались.
- Та не було ніякого плану. Було розуміння, що в нас декілька годин, і якщо це не зробити сьогодні, то завтра- післязавтра ворог прорве Мощун і буде на Оболоні. Не було часу планувати. Просто треба було робити. Ми і робили. Пощастило. Не знаємо як, але пощастило. Бо це було дуже нагло, під носом у руських вивантажити на прострілюємом та контролльованом іми обʼєкті пару тон вибухівки. Але від Димера до Гостомеля по шляхам стояло декілька сотен одиниць техніки і пускати їх не можна було. Тому просто їхали та робили. Звичайна військова задача. Як є.
Серж Марко
