- Ну, не втік же, - каже молода дівчина, яка з першого дня вторгнення що тільки не робила, аби бути корисною і допомагати країні.

- Шо вам ше треба, він же не втік,  - каже чоловік, який в перші години чи дні війни міг би рванути за кордон, бо діти давно там, але він натомість уже о восьмий ранку 24-го пісок в мішки насипав і так далі...

- Не втік, то й добре, відчепіться, - мати -одиначка, мала б схопити в оберемок дітей і гребти подалі, а вона ходила по квартирах покинутих стареньких і вішала на двері пакети з хлібом-молоком - аби вижили...

Як вам вбили в голову гвіздочком думку, що він зробив щось нереально-прекрасне? Щось фантастично-мужнє? Це від глибоко прихованого усвідомлення, що людина нікчемна, безвідповідальна і дрібна повелася не так, як від неї очікували? То дайте відповідь собі, що ви про нього думаєте насправді.

Чому він мав тікати?

У нього, на відміну від вас, у сотні разів більше шансів вижити, врятувати дітей, заховати батьків!
І, поза тим, ви всі також не втекли! Ви залишилися! Ви - у більшості своїй - щось робили для перемоги!

Він же президент! Він клятву давав привселюдно, на камери, на увесь світ, що служитиме своїй країні! Клятву президента, а не щура!

Куди мав тікати цей культовий уже Боневтік? Де б його за кордоном так охороняли, як всередині країни? Пригадайте його кортежі ДО повномасштабного вторгнення! І "ви хочете, щоб мене грохнули?"

Саме  вдома зусиллями штатних і позаштатних, але однаково позитивних радників і блогерів з нього за те, що підготовку перед війною "про€балі", ліплять золотого тельця, на якого вже молиться простий, як господарське мило, люд.

Який навіть не усвідомлює, що повна вседозволеність, перспектива непокараності, впевненість у тому, що вдасться пропетляти злочини, перетворює нарід на клавіші піаніно. Того самого піаніно.

Svitlana Samarska (Facebook)