Слухайте анекдот. «Зайшов мужик в ліс попісяти. Побачив ведмедя. Заодно і покакав». Все! Кінець анекдоту…

Хоча, це про нас сьогодні. Їдемо з побратимом по дорозі на автівці. 

- Бля! Що це?.. Літак?
- Охххх ёбт! Точно!
- Сподівюсь, що наш?!
- Два варіанти… Якраз зараз і перевіримо.

«Су-27», наче болід формули-1, на короткому віражі розвернувся в небі, яструбом звалився вниз до землі, і пройшов над нами, ледве не зачепивши антену на криші. Нам так показалось. Як каже мій хороший знайомий, «В такий момент можна дупою перекусити товсту проволоку». Я скажу більше, лом можна перекусити…

- Фуууууухххх… Наш!
- Та да! Слава Богу. Хоча «асвабадители» намагаються не залітати за лінію фронту. Легко можна перетворитись на білу «Ладу» без гідропосилювача керма. 

Але сьогодні вразило не це. До сліз розчулили місцеві дітлахи, які вранці кричали «Слава Україні» парі «Су-25», (яка пронеслись низько над селом). Потім ще хвилину пацани махали вслід літакам. Що казали в цей час їх матусі, верніш які настанови давали нашим пілотам, я казати не буду. Бо фейсбук одразу забанить…

Хоча! Все це мої особисті вигадки. Уся українська авіація була знищена ще 24 лютого. А потім ще вісім раз. Навіть дванадцять Це вам любий конашененков розповість…


Олексій Петров