Коли у мене в дитячому магазині клієнтка, збираючи доньку-першокласницю до школи, вибрала все найкраще, а потім вже на касі запитує ще щось не біле, а темненьке, комфортне і практичне, ну, для бомбосховища, розумієте?

І коли зайшла родина, яка щойно приїхала з Херсону, вони вибрали найкращі вишиванки для дівчинки у 1 клас і для хлопчика в садок. А на касі у мене якісь відвертості, зазвичай. Мама зізналась, що виїхали в останню мить з міста, чотири дні тому, бо доньці йти у школу, а там змушують силоміць у новоспечену рашистську. А потім додає: «У нас є красива вишиванка вдома, у Херсоні, але ми коли речі збирали, побоялись її класти до валізи, бо ж усі речі переривають по виїзді і могли б її побачити».

Я колись у книжках таке читала…

(с) Ліна Степанюк