Я ніколи не скажу ні слова про військову підготовку/непідготовку до війни. Бо я в цьому плані нуль.

Я скажу своє слово, як звичайна містянка, чиє місто дивом уникло найстрашнішої участі.

23-го лютого, ввечері середи, навколо мене хиталася регочуча хмара люду, яка в вус не дула щодо війни, коли лапті уже розігрівали двигуни.

Бо "оппозиция нагнетает..., ха-ха-ха..., то ковид у них, то война, задолбали..., вон слушайте президента"...

Вони слухали, вони чесно слухали свого президента.

Коли гахнуло, найстрашнішою виявилася саме психологічна неготовність. Я знаю випадок повної моральної деградації - дружина і діти покинули напризволяще лежачого чоловіка. А самі виїхали. Його врятували, на момент надання допомоги він був уже подвійно лежачий - бо знесилів від голоду.

Я не можу без серцевого нападу згадувати перші дні. Курво! У людей не було навіть ключів від підвалів - які б вони не були, ті підвали.

Це ж елементарно: перевірити підвали, чи вони фекаліями не залиті, і ознайомити, у кого будуть ключі від сяких-таких сховищ! Від цього вибухнула б паніка?

Це все почали робити після!

Та якби орда поперла на нас так, як на Київ, ми би і ті ключі не встигли взяти!

А потім ми насипали пісок у мішки, а потім ми наливали у пляшки бандерівське смузі, а потім, уже за кілька днів(!), відбулися навчання по правильному киданню пляшки по танкам.

С.ко! На усіх шпальтах - фото літньої жінки, яка цілиться по танку. Оце підготовка!

Я напевно знаю, що у місті дуже багато лежачих людей. Які в прямому сенсі очікують, коли з-під них хтось висмикне пеленку. Які залежні від людського милосердя. Таких людей не можна було вивезти завчасно?

Виїхали б вагітні, які народжували в ті ж дні в метро, виїхали б багатодітні сім'ї, виїхали б важкохворі діточки, будинки -сиротинці, лежачі люди...

Виїхали б! Не всі, звісно, але найнезахищеніші - напевно! Якби влада з такими красивими відосиками, як зараз, з усією цією залученою попсою почала переконувати: "люди, це серйозно, готуйтеся і гуртуйтеся", то виїхали б.

Цей перелік безкінечний, бо це лише якісь друзки і уламки спогадів.

Але висновок непохитний і для мене однозначний: влада не збиралася оборонятися. Нас готували до грандіозного шухера.

Та владі не вдасться перевести стрілки на військових. Якщо влада хоче заглушити правду, їй доведеться знищувати не придумані Люсею ферми ботів, а мільйони реальних людей.

Бо ми не забудемо.

Світлана Самарська