Додам на вентилятор після подій і висловлювань в Ватикані, хоча обіцяла собі після певних події тільки по справах робити пости. Я спробую підбирати слова, хоча впевнена, що дипломатично в мене не вийде.

Так вийшло, що з початком війни я організувала участь украінського стенду ЕТНІКА в Італії і, відповідно, 11 днів тому поїхала в Італію монтувати стенд, завозити вироби і підтримувати наших підприємців. Робити все, щоб показувати гарну Україну, за яку ми так воюємо!

І я так чимало спілкуюся тут з місцевими - італійськими і мігрантами. Звичайно, всі питають про війну і цокають язиками. Сусідка моя італійська (а я таки доїхала таки додому перевірити, що тут, в хаті, і оформити документи) плакала та обіймалася. Обіцяла поливати лимон.

Управляючий (з українським паспортом) що займася справами чесно 2 роки, сказав «ми тут підтримуємо сторону Россії. Такі, як ви, приїзжали сюди і пробували розхитувати ситуацію, але швидко поїхали, поїдеш і ти».

Будівельна фірма з молдаван, які вже в російську забули, так давно тут, сказали «платиш 100 відсотків-доробимо роботу, інакше ні» (роботи вони зробили відсотків 60, оплати отримали 70%, але розповідають вже, що я проблемний клієнт). «Ваша війна на роки, краще б ви не допустили до неї». Переконані, що ми програємо.

Вчора зустрічалися з непоганим таким хлопчиком років 30, що приіхав з Тернополя на новий рік до мами і залишися. Служив в АТО в 2014му. «Ми тут особливо не рвемо серце, гуманітарку не збираємо і не істерим. Бо скоро все скінчиться, чого сіпатися».

І такого багато випадає саме від тих, хто мігрував. І це, скажу я вам, нестерпно, бо саме мігранти доволі агресивні і нетерпимі до тих, хто сьогодні сюди «понаєхал» з України не по своїй волі. Можливо, у них є претензії до того, як «нам, переселенцям», легко дістається те, що вони заробляли роками. Можливо це в нашому містечку в нашому регіоні так. В якому я, між іншим, не на «птічіх правах», а в своїй квартирі. звичайно, я допускаю, що у Флоренціі може бути по іншому. І напевно бачила, що в регіоні Емілія Романья, де найбільше наших біженців, зовсім по іншому.

Так, розумію, що все залежить від людей. Але хочу ще раз підкреслити те, що ви знаєте і без мене. Багаторічна російська пропаганда, промивання мізків, відсутність загрози і спільної біди (як у нас з Польщею та Прибалтикою, наприклад), недостатня присутність мирноі України - все це роками робило свою справу. І тому на рівні простих громадян нікому не зрозуміле наше обурення про росіянку і украінку, що несли хрест… мало зрозумілий наш біль. І «я не дивилася новини з Бучі, бо навіщо мені в моєму житті цей негатив»-слова людини, в якої в Україні залишилися родичі і яка їздить на новий рік «поїсти шуби і Олів’є, бо вся ця італійська їжа не для мене».

Так, я також усвідомлюю, що в далекій перспективі ватикан буде перепрошувати за свої слова, нерозуміння ситуації тощо. Але буде то нескоро. І звичайно, що я, як людина принципова, ніколи не піду на проповідь до Папи, куди б він не приїхав. Але як людина, що таки є суспільним діячем в Україні, вважаю, що кожен політик у світі має доїхати до Бучі і Маріуполя. Має і Папа, щоб він там не говорив про расизм.

А сьогодні я плачу тут кожен вечір, без перебільшення, просто кожен вечір, і рахую дні до повернення в Тернопіль.

Єдина відрада - коли в кав’ярні я починаю украінскою по телефону керувати розвантаженням чергових фур, росіяни вжимаються в столи, платять і йдуть. Тому присилайте фури частіше !

ПС. Можу ще написати про досвід в Польщі, Австрії і Словеніі, де я була за ці 10 днів, дайте знати в коментарях.


Yuliia Savostina