Рпг запалює перший будинок. Я короткими валю з кулемету. Заходимо у двір. Хлопці дістають гранату, щоб кинути у погреб.

-Виходь, блядь Руки до гори, блядь!

Виходять перелякані бабуся з дідусем

Повертається до мене з гранатою.

-Ледве не кинув, я єбу.

І знов до них.

-Уходьте через город до дороги

Побратим добиває поранену вівчарку.

Запалюємо другий будинок.

Я підбігаю до нашого снайпера. У нього каска з краю прошита на виліт.

-Прикинь, - каже.

Притискаємо дрг по вулиці і ведемо бій будинок в будинок.

-Журналіст, тут охуєнне місце для покемона.

Я влітаю в цегляний курник і через дірку в стіні випускаю чергу по підарському будинку.

Молодий командир встає в повний зріст. Кидає гранату.

-Кулеметник, блядь, єбош.

Я знов працюю короткими чергами. Відходжу і притискаюсь спиною до стіни курника.

Молодий ставить гранату в підствольник, робить постріл і тут же падає на землю. Я дивлюся йому в обличчя. 200.

Тут же прилітає рпг в курник до якого я притулився. На мене сиплеться цегла, шифер. На мить мені здається, що мене привалило повністю. Охуєвший встаю в повний зріст. Частина стіни вціліла, я втримав її спиною. Сідаю знов.

Решта групи в 5 метрах від мене веде вогонь з-за кута літньої кухні. У відповідь криють плотним вогнем так, що ми не можемо зрушитися. Цокає снайпер. З поля не дає підійти ближче вже їхній кулеметник.

Я думаю, шо ситуація мені не подобається. Знайти місце звідки вести вогонь не можу, змінити позицію не можу, встати не можу.

Кажу побратиму поруч.

-шо будемо робити?

У нього ситуаціч ще гірше. Його прикриває тільки дерев‘яні двері курникв, що впали. Якщо підари зрозуміють, що він за ними - пиздець.

Танк під‘їжджає по вулиці і з десяти метрів розносить к хуям будинок за яким ховається решта групи. Відкатується назад. Дим, все горить.

Я намагаюся зрозуміти рівень контузії. Біль в плечі але крові немає. Дивлюся навкруги.

Єбать, ми вижили після танку.

В диму відкатуємось назад на крок. Намагаємось знести підарське гніздо з рпг. Не виходить.

Ніч. Перестрілюємось короткими. Протягом ночі вони пускають дві сігналки.

На світанку вулицю накривають з міномета. Чутно гул техніки. В‘їжджає по вулиці чотири танки і починають все зносити під нуль.

У мене кулемет, автомат, граната. У двох хлопців, що поруч зі мною і того менше.

Уходим втрьох.

В спину стрілкотня, потім авіація, прилітає снаряд від танку.

Здається, що побратиму відірвало руку. Але примотуємо все, що є. 300.

Я дивлюся на село у вогні. ГРАДами криють околиці. Збираємо рештки групи. Я хочу закурити але сигарети закінчилися.

Ми вистоїм.

Бо це наша земля.

Наш дім.

Oleksandr Makhov