Небо сьогодні знову плакало… старі люди кажуть: якщо хтось помер і йде дощ, значить покійник дуже хотів жити… так! Ті, хто були в Краматорську на вокзалі дуже хотіли жити… Я дивлюся на ці фото і згадую нещодавній допис, прочитаний у ФБ:

«Всі, хто виїхав у безпечні місця і постять фото себе і своїх дітей у горах, на природі, на сонечку, видаліть мене з друзів. Не тратьте мій час, бо я вас сама буду видаляти. Я вже третій тиждень у бомбосховищі з двома маленькими дітьми. В силу обставин, виїхати не змогла. І я не розумію що ви мені хочете сказати своїми фото».

Справді, і я не розумію… цій жінці в бомбосховищі, мамам загиблих дітей зараз ну зовсім не весело. Це як перед діабетиком їсти, присмакуючи, торт. Так само важко їм читати про «яжемати» і я виконала найбільший свій обов’язок - вивезла дітей у безпеку… Ви справді молодці. Ви змогли. Але комусь це просто не вдалося. І вони не менше за вас любили своїх дітей. Вони закривали їх своїми тілами. А в Бучі у матері трьох дітей у підвалі від жаху за своїх дітей зупинилося серце. Її поховали біля будинку. І зараз найменший приносить на могилку консерви і сік…

Особливо дивують ті «яжемать», котрі приїхали на власному авто, такі всі столичні і нарікають, що люди на Західній Ураїні могли б з ними більше б ділитися, могли б краще приймати, бо в них же діти!!! У мене на Західній живе свекруха. І я знаю наскільки працьовиті там люди. Та багато манікюр робить лише на великі свята, наприклад, випускний у дитини. А якщо когось діти у Туреччину чи Єгипет на відпочинок відправлять, то потім все село слухає «як там»… І не тому, що селюки, а тому що відкладають «на чорний день», «на навчання дітям» і завжди шкода грошей «на себе». І їм важко зрозуміти, як доглянуті жінки на авто, з дітьми «ну от зовсім без грошей»… тут я на стороні «західних».

Одна справа допомогти сім»ї з рюкзаками на плечах, з чемоданами. Їм треба дати прихисток і нагодувати. Ну а тим, хто приїжджає і «мы не такие, чтобы жить в спортзале», хочу запитати: ви коли на моря їздили, чи в салони ходили, чи «шопилися», щоб викласти це у ФБ, ви це все на останні гроші робили? Тобто, маючи дітей, кожен день як останній жили? Перепрошую, то хто вам тоді що винен?

У мене пральна машина з’явилася, коли старшій доньці 6 років було. І досі згадуємо з чоловіком як пелюшки прали… і сміємося з того навіть… але й тоді намагалися якусь копійку НЗ мати. У мене син на новий ноутбук збирав гроші. В перший день війни все перерахував на армію. Я дізналася про це, коли смска з банку прийшла. Тобто, навіть дитина на щось собі збирала, відкладала!!!

До речі, ті, хто від біди втік, знають ціну тиші!. Вони і тушонку крутять, і сітки плетуть, а не по горах і водопадах скачуть! І особисто я друзів, які будуть скиглити про погані умови, які їм, біженцям, створили, буду слати вслід за тим самим кораблем.

Горковенко Тетяна