Як тільки ти подумав, що не всі вони такі — ти вбитий.

Як тільки ти подумав, що у них теж є діти — твої діти вмерли від зневоднення і холоду.

Як тільки ти написав у пабліку якісь заклики в спробі достукатись до «хороших рускіх» — в старенький жигуль, на якому твої виснажені голодом батьки намагаються виїхати, влучила гранта.

Як тільки ти подумав, що має ж бути в них щось людське — твою дочку згвалтовано, загорнуто в ковдру з іншими і спалено.

Як тільки ти заплющив очі і відвернувся, щоб не бачити те, що вони роблять на українській землі, бо це ж так далеко — вони вже на твоїй землі і ти заживо гориш.

Чому вони це роблять? 
Тому, що можуть. 
Для того, щоб і далі це робити, і не нести за це відповідальності, вони знову і знову обиратимуть психічно хворого тирана. 
І знову голосуватимуть за війну.
І знову ґвалтуватимуть, 
катуватимуть, 
розстрілюватимуть, зв‘язавши руки за спиною, крастимуть уживані речі з теплих домівок звичайних людей. Як це вони роблять століттями.

Бо тільки безкарність під покровом тиранії дає їм відчуття, що вони не жалюгідні нікчеми, які нарешті наїлися нутелли, а такі ж люди, як всі інші.
Але вони не такі. 

І як кільки ти подумав, що не всі вони такі — ти вбитий.

Людмила Горова