Село на Київщині, з якого нам довелося тікати під обстрілами, контролюють українські війська. Окупанти втекли.

Я розповідала, як наприкінці лютого російські солдати «попросили» надати їм нашу дачну ділянку під їхні БМП.

Ось ця ділянка, на фото за моєю спиною - за місяць до війни.

За кілька днів після нашого виселення орки розгорнули тут, на околиці села, свою медсанчастину і обладнали командний пункт.

Після кількох днів під обстрілами у чужій хаті нашій родині вдалося втекти.

А потім орки геть заблокували виїзд. Розстрілювали людей, які пробували врятуватися.

Інші - без надії лишалися там, під окупацією.

Понад місяць жаху!

Без підвозу харчів.

Без світла і майже без зв’язку.

І ось село нарешті контролюють наші.

Щонайменше два тижні туди повертатися не можна - багато мін розтяжок.

Вклоняюся нашим армійцям!

Молюся, щоб всі місцеві були живі. Ще трохи лишилося до порятунку.

******

Намагаюся уявити, що там із нашою дачею.

Чи вцілів будинок?

Чи встигли орки викорчувати унітаз, винести килим та «пробники косметики»?

Зв’язку немає й досі. Бої в останні тижні були страшні.

*****

… і попри все, я мрію знову потрапити туди, де почувалася щасливою та в безпеці, де ліпила з донькою сніговика.

Я мрію знову збирати на дачі врожай яблук та малини.

Я знаю, що попереду знову важкі бої.

Але вірю, що скоро українські герої звільнять кожне наше село та місто.

Я мрію повернутися!

Панова Анна, телеведуча