Гекторе, пробач мене. Що не вберегла тебе. Вибач, що не вдалося забрати твоє мертве тіло з поля бою, коли на нас наступала велика колона кацапських танків. Навряд я колись вибачу собі це. Я пробувала, витягла з-під завалів, перев'язала голову, хоч це вже було марно.. але інакше в тій ситуації без додаткових втрат забрати твоє тіло для батьків не вийшло б (нас обстрілював ствольна танк, кпвт, пк і 5.45, рівняючи з землею село). Ти залишився на землі, яку обороняв ціною свого життя.

Ти загинув у бою. Як і твій друг, Перун Anton Leonidov . Пам'ятаю як ти казав, що не проти зустрітися з ним "там" скоріше та випити. Мені дуже не вистачає вас обох. Я сумую за вами. І не лише я, нам усім тебе і його не вистачає.

Хочу написати про тебе. Бо хто напише, яким ти був рішучим, швидким, кмітливим, запальним, прямим, сміливим, енергійним, справжнім бойовим офіцером, командиром нашого 2-го взводу 140-го окремого розвідбату командування морської піхоти, якщо раптом нас із твоїми хлопцями також не стане. Вони часто згадують про тебе. Кажуть, що ти є тим, кого в арміях НАТО називають mustanger: військовий, що пройшов шлях від рядового (у твоєму випадку строковика) з бойовим досвідом до старшого лейтенанта, успішно закінчивши Військову Академію. У армії з 2009, якщо не помиляюся, року, пройшов сержантом 2014 і Дебальцево, а на цьому вторгненні 2022-го вів взвод нашої роти у бій як бойовий офіцер, командир.

Я би хотіла сюди додати твоє фото в броні та снарязі, бо бачити тебе в парадній офіцерській формі незвично. Я бачила тебе тільки на полі бою, що з початком вторгнення, що на ротації, коли ти навчав. Ніколи не помічала у тобі страху, ти вмів ефективно знищувати ворога, тебе завжжи призначали командиром групи, яка йшла робити засідку - і не даремно. З тобою поруч завжди було спокійно. Ноут, де є твої фото з поля згорів у тому ж таки селі. Тому згодом, коли в когось знайдеться - хочу аби була твоя світлина у польовій формі. Бо ти був якраз тим, кого в найкращому розумінні цього слова бойові вояки називають "відмороженим"

Дякую за те, що ти був прикладом, яким має бути офіцер, за твою силу й авторитет, яка поєднувалася завжди з простотою, за дике бажання воювати і якнайкраще робити свою справу. Дякую, що вірив у нас. Дякую, що вірив у мене та підтримував.

Ти був тим, поруч із яким під час твоєї команди "до бою" було спокійно. З тобою у бою не було страшно, бо твоя присутність давала впевненість. Мені було за честь стріляти по тій їбаній колоні поруч із тобою.

Ти стріляв у них до кінця з усього, nlaw, рпг7, мухи, автомата, допоки осколком від зруйнованої танковим пострілом стіни не попало в тебе.

Покоцали ми всі ту колону добре. А тепер той бтгр повністю розгромлений. Ти маєш це знати.

А напередодні ми слухали разом даху браху і тішилися, що воювати це охуєнно.

Вибач, що я жива після тої Зачатівки, а ти ні. Настане час, і ми відіб'ємо, звільнимо Зачатівку від московських тварів. І якщо я буду жива, то на тому самому куті зруйнованої хати, де ти востаннє заплющив очі та вдихнув повітря, а я накрила тебе краєм килима - обіцяю, буде твій пам'ятник.

Як побачимось "там" колись, де ви вже разом із Перуном, сподіваюсь, все одно будете раді бачити мене.

Твоїм рідним, мамі, батьку, сестрі, коханій, твоїй рідній Хмельниччині та Україні є ким гордитися на довгі роки вашого роду. Ти був справжнім воїном.

Живи вічно.

Слава тобі. Вічна пам'ять від нас тобі.

Чорногуз Ярина