Це найчастіша зараз емоція після шаленої люті серед всіх, з ким я знайома.

- Мені соромно, що я виїхала в Київ, рятуючи маму, - каже мені дівчина, яка вчора змогла виїхати в Київ з героїчного Че. Там лишилось безліч її знайомих.

- Мені соромно, що я виїхала на Західну, а ви лишились в Києві, - пише мені мама особливої дитини. Її подруга з дитиною, яку неможливо зрушити з місця, не може виїхати. І навіть спуститись в укриття не має змоги.

- Мені соромно, що я за кордоном. В той час, коли мала бути в Україні, - пише в паблік жінка, яка вже вдруге за своє життя втрачає все, що є, завдяки "іхтамнєтам". Вона вивезла за кордон найбільший свій скарб - маленьку онуку. Діти лишились боронити країну.

- Мені соромно, що я в ТРО, а не в ЗСУ. Там хлопці гинуть, а ми тут автівки перевіряємо, - каже хлопець, якй взяв зброю в руки одним з перших. В нього 2 інфаркти, стентоване серце і жодних шансів пройти комісію.

- Мені соромно, що я на полігоні байдики б'ю. Чекаємо. А тим часом хтось вже не має сили, - добрый знайомий з дуже мирною професією.

- Мені соромно, що я працюю, а не воюю.

- Мені соромно, що мене годують волонтеры, а дітям в Марику нема шо їсти. Я фізично не можу нічого проковтнути.

- Мені соромно, що в мене є бронік, а в сусіда нема.

- Мені соромно...

Мені теж соромно. За все одночасно. За те, що не "з гранатою під танк"; за те, що маю змогу помитись і поїсти; за те, що мої діти зараз без мене; за те, що фондом займаюсь меньше, ніж могла б; за те, що не маю змоги витяги тих, хто лишився під окупантами; за те, що не можу передати ліки людині, яка без них повільно вмирає...

... Мы люди. Люди, а не орки. Тому цей сором нікуди діти, навіть коли він не має під собою підгрунтя. Головне, щоб він не руйнував нас зсередини. Лють дає сили. Сором їх забирає.

Немає великих і маленьких справ. Є війна.

Зберегти дітей і себе - надважлива справа. Бо в цій країні після перемоги їм жити. Інакше кому треба це все? Сказати кілька теплих слів незнайомцю, або родині - інколи важливіше, ніж знайти турнікет. Вчити, лікувати, прибирати вулиці, готувати, блокувати ворожі сайти, ділитися їжею, або водою - крок до перемоги, який можно зробити кожного дня.

Все буде Україна. Мы це побачимо досить скоро. Тримаймося. І намагаймося зберегти не тільки тіло, а й здоровый глузд.


Леся Литвинова, волонер