Відмова вже двох київських кладовищ в похованні Портнова нагадала мені грузинський фільм 1984 року з назвою «Покаяння».

Мова в стрічці про те, як тіло померлого дуже впливового чоловіка постійно хтось з могили викопує і підкидає до оселі родини.

Причина була встановлена в суді - він відбувся над жінкою, що була спіймана при черговому відкопуванні.

Небіжчик творив за життя зло. І підсудна, сім’я якої фатально постраждала від дій померлого, була впевнена, що тіло повинно бути віддано звірям, а не поховано в рідній землі.

Сюжет розвивається драматично. І закінчуються тим, що сивий і вже немолодий син небіжчика власноруч скидає тіло батька з обриву.

***

Фільм важкий. Змушує думати. Навряд його буде дивитися молодь.

Але події навколо поховання Портнова викликали в мене стійку асоціацію з цією стрічкою - впливова людина, смерть, спроби поховання…

Яким же ж паскудством треба було займатись в житті, щоб після смерті кладовища відмовлялись прийняти твоє тіло чи прах.

… Ну, кожен по життю робить свій вибір. Вибір між паскудством і гідністю.

І дивлюсь тепер я на наших діючих «впливових людей», чомусь уявляючи їх взятими за ноги над обривом (скрін зроблений з фільму).

***

Зараз передивлюсь «Покаяння», а то сюжет по пам’яті прописав, промотавши в кінець заради скріншоту.

Дякую Портнову за нагадування про фільм, який в 1987-му отримав Гран-прі на Каннському кінофестивалі.

І це єдине, за що йому можна дякувати. За все інше – хай буде по фільму.

 Нік Дроботенко