Запросити себе на побачення з містом на знак безмежного кохання.

Нафарбувати губи, укласти волосся недбалими локонами, надіти червоне пальто, не йти, а летіти по вулиці.

Випити чашку кави в кафе. Посміхатись офіціантам, але без кокетства. Ти вже маєш компанію. Ти не шукаєш знайомств та душевних бесід із незнайомцями. Ти чудово проводиш час... З собою.

Телефон, схований далеко у сумці. Книга, звісно, ​​завжди у сумочці. Прочитати розділ. Прикрити очі та зітхнути. Добре.

Зайти до улюбленого парфумерного магазину. Вдихнути смородини, перцю та тубероз. Зробити собі подарунок без нагоди. А чому ж ні?

Серцем відчувати місто. А у ньому себе. До мурашок. До іскор на кінчиках пальців. До тремтіння, до болю, до спокути.

Але прийти додому, скинути взуття, впасти у крісло.

- Привіт! Де була, як провела час?

Усміхнутися загадково.

- Та, так. Ходила на побачення...
- З ким?
- З Києвом  

Ангеліна Рафальська