Трохи підзамахала істерія навколо та 100500 питань від усіх «чи буде?» і «що ж його робити?» — так от, один раз і для всіх.

У першу чергу — не претендую на якусь «істину». Це потік власних думок на основі особистого досвіду та бачення. Не більше.

1. «Чи нападе Путін?» — власне похуй. Бо якщо таке рішення прийнято — то вже нічого не зробиш і панікувати чи нагнітати безглуздо. Кожен має для себе визначити яка його роль — «активна», тобто захисна, чи «пасивна» — тобто евакуація.

Якщо ви готові воювати, не на словах, не «коли вже біля хати будуть», не «коли жінка пустить», а реально готові піти до армії розуміючи, що з великою долею ймовірності ви не повернетеся — тисну Вам руку. Завдяки Вам ми переможемо. Але — сходіть завтра чи у вівторок до військомату, перевірте чи є ваша справа, до якої частини ви приписані, лишіть свій телефон та візьміть їх телефон. А потім поїдьте купіть собі зручне взуття, форму, і що стане в нагоді. Бо ні на що окрім зброї краще не розраховуйте. Повертайтеся до звичного життя і спокійно чекайте поки почнеться.

Якщо ви не плануєте воювати — це теж нормально. Тоді варто продумати куди і як ви будете евакуйовуватися, на якому транспорті, чи заправлений він, чи маєте запас готівки та необхідних речей. Як тільки ви сплануєте ці питання — повертайтеся до звичного спокійного життя.

Паніка та емоції — результат роботи російського ІПСО. Кожного разу коли у вас починає «палати» — пам’ятайте, над цим працюють багато офіцерів Російської Федерації.

2. Якщо ж нічого не буде — ми знову виграємо час до наступного подібного загострення. І я дуже-дуже сподіваюся, що не змарнуємо його як попередні роки.

Ми вступаємо у війну не так як хотілося б а так як вийде. І воюватимемо тим що є тут і зараз. І ми обов’язково вистоїмо. Як вистояли в 2013-му, 2014-му і у всі подальші роки. Ми на своїй землі і за нами правда. А вона завжди перемагає!

Ми можемо втратити території, інфраструктуру, економіку та тисячі громадян. Але Україна вистоїть. Нація вистоїть! Її цінності вистоять! І не буде жодних поступок. До останнього військовослужбовця, до останнього чоловіка та жінки які зможуть тримати в руках АКМ.

Не варто панікувати через те, на що не можна вплинути чи чого змінити. Якщо «буде» — ми готові зустрічати ворога. Якщо «пронесло» — готуємося до наступного разу.

Вірте своїй армії! Вірте своєму Головнокомандувачу — Валерій Залужний

Тарас Чмут