Перше і головне: Дональд Трамп, на відміну від Байдена, Гарріс і компанії, має план, тобто певне бачення, а також бажання закінчити нашу війну.

Схематично його план чудово відомий: певні поступки Путіну (зокрема, відмова Україні в членстві в НАТО та згода на залишення за Росією захоплених територій) в обмін на припинення агресії. У разі не згоди Путіна – жорстке економічне придушення Росії через санкції, а також – обвал цін на нафту й газ (про це – окремо нижче), крім того, як додаткова опція – надання Україні потужної військової підтримки, в результаті чого «ерефія» могла б справді зазнати поразки.

А який план завершення війни у демократів, яких представляє Камала Гарріс?

Єдине більш-менш зрозуміле їхнє послання – «ми будемо підтримувати Україну стільки, скільки потрібно». Але в мене питання: скільки потрібно – це скільки? Рік, два, десять? Але в нас не вистачить людей десять років з Росією воювати! І п’ять – у такому темпі, як зараз, не вистачить! Максимум – 2-3 роки – і то, якщо 18-рчних хлопчаків поженуть в окопи! В нас уже бунти проти ТЦК пішли – як наприклад, недавній бунт на ринку в Одесі, де «тецекашників» оточили натовпом, і примусили всіх «бранців» відпустити.

Трамп, до речі, постійно наголошує, що в України закінчуються люди, що їм (тобто нам) вже нема ким воювати, тому війну треба припиняти – тобто будучи не владою в Америці, він ситуацію нашу розуміє значно краще за Байдена та його кандидатки Гарріс. Яким досить лиш в ЦРУ зателефонувати, щоб мати всю повноту картини. Але вони, схоже, взагалі не задаються питанням – що там у них з «manpower», скільки ще тих українців живих та не скалічених лишилось?

Стратегію демократів «будемо допомагати стільки, скільки потрібно» ще можна було б зрозуміти, якби ми вигравали цю війну. Якби ми хоч повільно, але звільняли території. Але ж ми фактично з початку 2023 року (відтоді, як Залужного де-факто відсторонили від реально управління військами) лише втрачаємо та відступаємо. Відступаємо з територій, та, що стократ важливіше, втрачаємо людей – яких не вернеш! І військових, і цивільних. І демократи навіть не обіцяють нічого радикально міняти з поставками зброї чи навіть дозволами на її використання. До речі, 90 % (дев’яносто зі ста!!!) виділених Конгресом США на військову допомогу України коштів лишаються не задіяними. То ж які підстави сподіватися на якийсь перелом під їхнім патронатом? Скільки нам ще відступати – до самого Ужгорода?!

Байден, між іншим, постійно домагається – і публічно, і не публічно, припинення війни на Близькому Сході. Але ні від Байдена, ні від Гарріс, ні від інших членів їхньої команди закликів до ПРИПИНЕННЯ нашої війни з рф я жодного разу не чув!

По-друге: у Трампа є характер, він не боїться Путіна (згадаймо, які він, будучи президентом, без жодних комплексів лупонув «томагавками» з авіаносця по путінському союзнику Асаду – коли той хімічну зброю застосував). Він же, Трамп, вперше санкціонував надання Україні смертельної зброї – «джавелінів», на що нізащо не могли наважитися демократи - Обама та його віце-президент Байден. А нещодавно в одному з інтерв’ю Дональд Трамп розповів, що будучи президентом, відверто погрожував Путіну нанести по Росії військовий удар, якщо Путін на пряме вторгнення в Україну наважиться. Хтось може уявити, щоб Байден посмів погрожувати Путіну?? Та навіть саме питання смішно звучить, єдиною дією Байдена в цьому напрямку завжди було якраз протилежне: не провокувати Путіна!

Зі страху перед Пуйлом він навіть примусив Україну взяти на себе вину за убивство російською ракетою кількох поляків в прикордонному районі у листопаді 2022 року. У підсумку оголосили, що це була наша ракета ППО, яка збилася з курсу. Хоча будь-який спеціаліст вам розповість, що таке не можливо технічно – тому що ракета ППО, яка не потрапила в ціль, самознищується в повітрі.

Чи можемо ми від Гарріс очікувати чогось іншого, аніж це ганебне «не провокування»? На мій погляд, навряд.

Іншими словами, поговорити з Путіним «по-чоловічому» - типу, «припиняй війну, а не то ми по тобі самому шарахнемо, і в ядерний попіл перетворимо» із цих двох здатен лише Трамп, Гарріс, без сумніву, продовжить традиції байденівського «занепокоєння».

А Путін без проблем продовжить свою загарбницьку війну проти України – місто за містом, район за районом.

По-третє: Дональд Трамп є лобістом американської нафтогазової галузі, яка є прямим конкурентом «країни-бензоколонки». Одним з основних цілей Трампа у внутрішній політиці є зняття всяких обмежень на розвиток нафтогазовидобування та транспортування вуглеводнів. Зокрема, він має намір розблокувати будівництво великого нафтопроводу, який був заблокований Байденом через те, що він, бачите, через священні для місцевих індіанців місця поховань їхніх вождів та шаманів проходить (!!!)

Тільки цей один крок здатен збільшити вихід на ринок американських нафти й газу на сотні мільярдів доларів. Не треба навіть бути економістом, щоб розуміти, що це призведе до різкого обвалу цін на нафту й газ на світовому ринку. Як результат, Росія – та сама «країна-бензоколонка» (де, між іншим, собівартість видобування набагато вища середньосвітового значення), втрачає більшість своїх нафто- і газо- доларів, а може навіть – виходить в мінус. Вже сам цей один крок здатен за лічені тижні зупинити путінську війну. Бо війна, як казав великий Наполеон, це гроші, гроші, і ще раз, гроші.

Зайве говорити, що Камала Гарріс, у разі приходу в Білий дім, жодних змін в нафтогазовій сфері здійснювати наміру не має.

По-четверте: Трамп збирається зробити Америку знову великою. Його головний слоган: «Make America great again!»

Він – лобіст американської промисловості - не лише нафтогазової, але й багатьох інших галузей, з військово-промисловим комплексом включно. Власне, не лише він, але і вся Республіканська партія, яку він представляє. При тому Трамп, будучи президентом, показав себе не просто захисником американських інтересів, а досить агресивним захисником. Він підіймав ввізні мита на десятки мільярдів доларів для китайських виробників, які розоряють американську економіку своїми дешевими та переважно не якісними товарами, примушував найкрупніші американські компанії вертати виробництва з Китаю в США, та демонстрував рішучість осадити «китайського дракона» у всіх сенсах – і економічно, і військово, і геополітично.

Аналогічна позиція Трампа і стосовно інших загроз Америці та західній цивілізації загалом –ісламського екстремізму, наприклад. Як президент він обмежував в’їзд до США для вихідців з цілого ряду ісламських країн як потенційних носіїв тероризму. Можна сперечатися, наскільки ефективними були ці міри, але головне, що він явно не страждає найстрашнішою хворобою західних лібералів – лжетолерантністю. Це коли за будь-яку спробу захищати свої інтереси перед знахабнілими вихідцями з так званого «глобального півдня» - чи то китайцями, чи то арабами чи іранцями, білого європейця або американця клеймлять расистом та фашистом. У результаті чого у більшості великих міст Західного світу з’явилися цілі квартали, куди не лише білим людям (тим, за чий рахунок переважно й живуть всі ці «гості»), але й місцевій поліції заходити зась. Трамп явно не соромиться бути відвертим захисником західної цивілізації та її цінностей, куди ми, українці, теж відносимось.

Тобто, ціль політики Дональда Трампа – сильна, здорова Америка, яка має залишатися світовим гегемоном.

А яка тут позиція Камали Гарріс?

У мене є всі підстави підозрювати, що подібні питання – геополітичного, цивілізаційного толку, Камалу не цікавлять взагалі. Показовим є те, що на останньому великому зібранні перед фіналом виборчої гонки вона виділила в якості основних цілей свого президентства: 1) доступну медицина для бідних; 2) доступне житло для бідних; 3) доступні аборти для всіх – ось її програма. Вона – класична лівачка за своїми поглядами, за походженням (представник чорної Америки), і за тим, які політичні кола її підтримують. Її термоядерний електорат – це малоімущі чорношкірі та латиноамериканці, яких цікавлять субсидії, а не умови для роботи американської промисловості чи вплив Америки. Чи, тим більше – стан з правами людини та безпекою в світі, в Україні в тім числі. Тому їй ні для чого перемагати Китай, Росію або Іран – на територію США поки танковими колонами не вторгаються, і добре. Точно так діяли її попередники-однопартійці: Обама запустив Китай у Світову організацію торгівлі, дозволивши любителям Мао Цзедуна завалити США та весь світ своїм дешевим «фуфлом», а Байден дозволив Росії побудувати газопровід «Північний потік» (після чого й почалася війна проти України – бо Україна як транзитна країна втратила стратегічне значення), при цьому зараз старий Джо тримає за руки Ізраїль, щоб він ненароком ядерний та й взагалі військовий потенціал Ірану не розбомбив. Воно й зрозуміло – американці з іранським (та й взагалі з мусульманським) бекграундом – це ж електорат демократів! Як і американо-китайці. Якщо Камала, яка є однозначною фавориткою країн «Глобального півдня», таки стане президентом, США занепадуть економічно (податки для забезпечення ситого життя кольорової Америки доб’ють виробників), та перестануть бути найвпливовішою країною планети, повністю поступившись Китаю.

Із вищесказаного випливає ще один дуже важливий аргумент, який у нас в Україні вперто не помічають прихильники демократів: якщо переможе Гарріс, нам не дістанеться й тої допомоги, яка виділяється Україні зараз за її шефа Байдена – який, хоч і демократ, та зовсім не лівак. Тому що всі гроші підуть на чорну Америку – на субсидії, на допомоги і т.д. і т.п.

Тобто – наша війна продовжиться, а грошей і зброї Америка давати перестане – не буде за що.

Нарешті, по-п’яте: у разі приходу Трампа він точно розв’яже руки ворогові нашого ворога - Ізраїлю, який з задоволенням розбомбить Іран. Кілька днів тому ізраїльські військово-повітряні сили вже зробили «попередню заявку» на успіх – знищивши в ході потужного ракетного удару іранське ППО. Зараз прем’єр Нетаньягу лише чекає, коли Трамп стане знову господарем Білого дому, щоб закінчити розпочате. Знищення ядерного та ракетного потенціалу Ірану – до чого прагне Ізраїль, стане для «режиму мулл» тяжкою військовою поразкою, яка виведе його із війни проти нас, України.

Що майже напевно стане вирішальним аргументом для залежного від терористичних партнерів Путіна зупинити агресію – тим більше, якщо це буде доповнено ще й «чоловічою розмовою» з президентом Трампом.

Сонюк Володимир