То таке, як ніч і день, Інь і Янь, троянди й виноград, сало і часник.

То нерозділиме.

Бо черешня без черв'яка, то вже не справжня черешня. То вже як перше кохання без трагедії, мексиканський серіал без амнезії, село без пліток ,або дорога без вибоїни.

Апріорі - можливо. Але нудно.

Мені 7.

Я сиджу на черешні тітки Маруськи, на самому вершечку. Як п'ятий вершник Апокаліпсиса, бо Апокаліпсис на підході. По перше - мене на черешню не запрошували, я тут, так би мовити, інкогніто, по друге, черешня - дерево крихке й ненадійне.

Гілля ламається навіть під шпаками, а підо мною, йому й сам Бог велів уломитися. Але на вершечку - черешня найсмачніша. Найсолодша. І, врешті, я таки лечу донизу, разом з вершком черешні . Гепаю в малину.

Малина колюча. Ноги обдерті. Тепер буду нипати десь до темна, бо якщо прийду такаво обдерта додому, то мені таки всиплять березової куті, щоб шило в дупі, на певний час увійшло в стан спокою.

Мені 16.

Червень. Ми йдемо додому з Ромашківськрго  клубу ,з дискотеки. У людей на шлях знадливо звисає гілка з черешнею. Ту черешню, ми бачили ще як йшли вперед. Але тоді було світло і через те невдобно. Таки ж - дівки. Ну й макіяж ще зіпсуєш тою черешнею. Назад, то вже темно. Нас не видно. І ми пожадливо, наче нас год не годували, рвемо тої черешні, хрупаємо ще не зовсім стиглими (аби геть стиглі, вони б оце тут висіли ?!), ягодами. Смачно. Гіркувато, кислувато. Але смачно.

Йде ще один гурт, який приєднується до нас. Хрумкаємо, як гурт колгоспних поросят.

Надходить гурт парубків:

- Що ви там робите ?

- Черешню їмо!

-  Там же черв'яки!

-  Їх в темряві не видно !

- Фе, щоб я ото після черв'яків цілувався ?

- Та хто тобі ще дасть цілувати? Подумаєш, які культурні!

Мені добряче за 20.

Нарешті черешня своя, у своєму садку. Я звично хламаю ягоду за ягодою. Донечка тонісінькими пальчиками колупає кожну черешню.

Бо у мене розумна дитина. Розумні діти, це оті діти, які спитають вас про таїнство появи дітей у повному автобусі, а коли їх спитають, чого вони не викидають шкірочку з апельсина, то скажуть, що шкірочка потрібна мамі, аби покласти її в горілку.

Розумні діти, то прикольно звісно, але часом ...

- Доцю, нащо ти колупаєш черешеньку ?

- Колупаю цивяки.

- То не страшні черв'яки. Вони їдять черешеньки.

- І пісяють у цересеньки, і какають у цересеньки....

Боже, нащо ти сотворив розумних дітей?

Я готова була до факту, що я їм черв'яки, але до факту того, що черв'яки не тільки їдять черешню, а й ....

Мені було нудно. Чи то від кількості з'їдених черешень, чи від усвідомлення сумного факту, що дурний черв'як де їсть там і какає.

Мені 48.

Я так наїлася черешень, що раптом у мене взяти аналіз крові, то аналіз покаже лише формулу черешневрго соку. Питома вага з'їдених черв'яків від маси спожитої черешні - відсотків 30.

Бо черешня справжня. Як у дитинстві. Чи юності.

І, врешті, має ж бути якесь вагоме виправдання для тих, хто не обробив черешню від фруктової мухи.

Врешті, не той черв, що ми їмо, а той, що нас їсть.

Тому хай нікого й ніколи не гризуть черви заздрості, образи.

Бо оті черв'яки, якраз не нормально, їх таки точно треба кропити!

Київська Відьма