"День виживанки..."

Побачила сьогодні у фб.

Так, цього року виживаємо, не вишиваємо.

Одна дитина пішла до школи у вишитій сукні, під яку одягла теплі сірі колготки і масивні підліткові черевики. Малюк десь загубив новішу вишиванку і одягнув на розмір меншу.

Але зранку все одно була повітряна тривога, сиділи у сховищі.

З мамою, яка глядить обох за моєї відсутності, мало не посварилися. Наше єдине яблуко розбрату - село. Я наполягаю, що потрібно вивезти ікони, фотографії, рушники і вишиванки. Мама не хоче, бо без ікон і рушників хата мертва.

Мама, як ти не розумієш, нас все одно зітруть у труху, тут будуть руїни. - Доця, а може ж не будуть. Може омине, ми ж надіємся.

Плачемо обоє, я тут, вона там.

Не так давно прочитала допис однієї психологині, яка дає критерії "достатньо хорошої мами". У першому пункті про те, що достатньо хороша мама не лишає своїх дітей більш ніж на два тижні.

Я почуваюся з усіх сторін недостатньою, бо не бачила своїх малих уже 16 днів. Я розумію, що цього року все не так, як мало бути.

Але ми все виправимо через рік, і вишиванку по розміру, і хату, і колготки. Я надіюся. Ми надіємося.

Тамара Горіха Зерня