Обвинувачують 44-річного Тхаро Абатаєва, командира 2-го танкового батальйону 5-ої окремої гвардійської бригади 36-ϊ загальновійськової армії РФ, 38-річного Чингіса Таряшинова, старшого навідника цього батальйону, і 30-річного лейтенанта Даниїла Іщенка. Справу слухають заочно — за процедурою in absentia.
Абатаєва, як повідомляють ЗМІ, ліквідували ще у 2022 році. Однак у прокуратурі зазначають, що даних про це не мають. За словами юристки-експертки МІПЛ Анни Рассамахіної, закривати справи щодо воєнних злочинів, спираючись на інформацію з інтернету, означає давати фігурантам інструмент для уникнення відповідальності. Завершувати провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого можна лише на підставі достовірних відомостей.
Розстріл цивільних авто
Обвинувальний акт у цій справі передали до суду у вересні 2024 року. Втім, перейти до розгляду по суті вдалося лише 19 червня 2026-го. Тоді прокурор оголосив текст обвинувального акту. За даними слідства, троє росіян у складі свого підрозділу вдерлися на територію Київської області на початку великої війни. Вони брали участь в окупації частини територій та у березні 2022-го розмістилися на ділянці автодороги Київ — Чоп між селищами Мила та Березівка. Загарбники облаштували там свої позиції й поставили бойову техніку.
Як з’ясувало слідство, вранці 4 березня 2022 року Абатаєв віддав підлеглим наказ відкривати вогонь по цивільних автомобілях, якими люди намагалися евакуюватися. Військовослужбовці РФ його виконали. Першою під обстріл потрапила Toyota RAV, що рухалася трасою. У салоні перебували чоловік і жінка. За висновками медиків, в обох були численні вогнепальні поранення, але їм вдалося залишити місце події. Згодом на автомобілі виявили понад 50 отворів від куль.
Пасажири KIA Stonik — двоє дорослих і дитина — також зазнали тяжких вогнепальних поранень. На лобовому склі їх автівки був напис “Діти”, попри це росіяни обстріляли транспортний засіб. Водій на руках виніс із машини поранену дитину та зміг вибратись. Однак жінка загинула, її тіло знайшли лише після деокупації території.
Росіяни стріляли і в авто Renault Duster, у його салоні було подружжя, яке намагалося виїхати у бік Житомирщини. Чоловік і жінка загинули на місці від куль. Згодом окупанти спалили автомобіль, щоб приховати сліди злочину. Внаслідок обстрілу помер і водій Volkswagen Passat, який прямував у бік Києва. Того дня росіяни стріляли також у двох чоловіків, які намагались евакуюватись пішки. Обох убили, а потім вирішили спалити їх тіла.
Удень 7 березня військовослужбовці РФ за наказом Абатаєва стріляли в автомобіль Jeep, на лобовому склі якого був напис “Діти”. Троє пасажирів вижили та змогли врятуватись, але отримали травми різної тяжкості.
Підсудні того дня обстріляли і Hyundai, в якому перебували четверо людей. Після зупинки внаслідок пошкодження автівки, водій вийшов та голосно просив окупантів припинити вогонь, пояснюючи, що у салоні дитина. Однак росіяни чоловіка вбили. Цей момент зафільмував дрон загону тероборони Bugatti, а відео згодом опублікували журналісти “Радіо Свобода”. Одна з пасажирок також загинула від поранень. Ще одній жінці з дитиною росіяни наказали вийти з автомобіля. Військовики відвели їх до свого командира, а після короткої розмови відпустили.
Окупанти також зрешетили кулями автомобіль Subaru, у якому було четверо людей. Усі вціліли, однак машина була пошкоджена. 10 березня від вогнепальних поранень загинув водій Ford, що рухався в бік села Мироцьке. Автівку підсудні забрали собі, позначили літерою “V” та використовували у власних цілях. Того дня застрелили також водія Toyota Land Cruiser, що прямував у бік Житомира.
25 березня ворожі армійці відкрили вогонь по автомобілю Mitsubishi, у салоні якого були чоловік та жінка. Від поранень вони померли на місці. Їх авто підсудні також підпалили, щоб приховати злочин.
Адвокатка Інна Ященко, яка представляє потерпілих Анастасію Гусаковську та Оксану Ковальчук, зазначила у суді: її підзахисні подали позов щодо компенсації моральної шкоди — до Абатаєва та Російської Федерації в особі Уряду. Вони просять стягнути 100 тисяч євро моральної шкоди, а додатково Оксана Ковальчук — відшкодувати 414 тисяч гривень матеріальних збитків.
“Я б хотіла, щоб винуватці були присутні на суді”
Оксана Ковальчук, донька загиблого, який намагався евакуюватись у автівці Renault Duster, пригадує: її батько та його дружина мешкали в кооперативі неподалік Ірпеня, біля Дмитрівки, де придбали дачу незадовго до початку повномасштабного вторгнення. Після початку великої війни жінці було складно тримати постійний зв’язок із батьком.
— Буквально декілька разів ми з татом спілкувалися. По-перше, не було світла, вони не могли зарядити телефони, а потім взагалі зв’язку не було, — розповідає Оксана у коментарі МІПЛ.
Та згодом, 3-го березня, чоловік повідомив рідним, що наступного дня вони з дружиною планують виїжджати до Житомирщини:
— Вони, як і більшість людей думали, що це все швидко закінчиться, до такого не дійде. Перші дні вони були на дачі, а 3 березня вирішили евакуюватися на Житомирщину, бо звідси родом.
Тож вранці 4-го березня батько з дружиною вирушили машиною у бік Житомирської траси. Як пригадує Оксана Ковальчук, останній сигнал телефон її батька подав неподалік Дмитрівки. Про те, що рідних більше немає, близькі дізналися лише через місяць, після деокупації територій:
— Ми дізналися, вже коли орки вийшли, і там були поліція та журналісти. Тоді за номером автомобіля встановили, що батьки загинули. Автівка згоріла вщент.
Згодом, восени 2022 року, Оксану викликали до Києва для допиту, але вона з дитиною перебувала у Польщі.
— Раніше мого чоловіка викликали в Боярку, у морг. Він забрав рештки тіл. ДНК теж ніхто не брав і не проводив, адже, як мені сказали вже після поховання, це був той випадок, коли не було з чого його брати. Тобто ми в квітні поховали їх, і аж у вересні мене викликали на допит, — додає потерпіла.
Згодом вона дізналася, що слідчі повідомили про підозру трьом росіянам та у 2024 році скерували справу до суду. Зараз триває судовий розгляд, та, на жаль, за словами Оксани, процес іде не так швидко, як очікувалось. За роки розслідування часто змінювалися слідчі та прокурори, а слухання — переносилися.
— Я не відвідувала особисто засідання, бо щоразу, коли зв’язувалася з прокурором, мені говорили, що планується підготовче, і великої необхідності бути присутньою немає. По-друге, кілька разів, коли мало відбутися засідання, траплялося, що люди, які живуть у столиці чи неподалік, приїжджали, і за декілька хвилин до початку засідання скасовували або переносили. А мені 200 кілометрів туди їхати, — ділиться Оксана Ковальчук.
Жінка визнає: хотіла б побачити обвинувачених на лаві підсудних.
— Рідних вже ніхто не поверне і немає, мені здається, такого справедливого покарання, щоб усе це перекрити. Я як постраждала звісно, хотіла б, щоб винуватці були присутні на суді, щоб вони отримали вирок і за все відповідали. У будь-якому випадку ми хочемо, щоб суд все ж відбувся, щоб ми почули вирок.
Потерпіла підкреслює: планує свідчити у суді у цій справі. Крім того, її адвокатка вже подала заяву до Міжнародного кримінального суду. Завдяки правниці, продовжує Оксана Ковальчук, підготували й цивільний позов та змогли подати його вчасно. Хоча, за її словами, слідчий говорив, що робити це треба нібито після вироку суду:
— Донька батькової дружини зв’язалася з адвокаткою Інною Ященко, розказала нашу ситуацію, нашу справу, і правниця запропонувала разом підготувати цивільний позов. Тому я дуже рада, що так вийшло, дуже вдячна їй.
За повідомленнями у медіа, Тхаро Абатаєва ліквідували ще у 2022 році під час бойових дій. Він нібито загинув від мінометного вогню на позиціях бригади у березні 2022-го. Обов’язки Абатаєва перейняв російський військовослужбовець на псевдо “Мотор”. Та офіційного підтвердження цього немає, у прокуратурі кажуть, що не отримували таких даних.
Потерпіла додає: про ймовірну ліквідацію Абатаєва дізналася з повідомлень у медіа та соцмереж:
— Ми в соціальних мережах і в Instagram бачили інформацію, що йому там, у Росії, відкривали дошку пошани, що він загинув. То ми думаємо, відсотків девʼяносто, що так і є.
Коментар МІПЛ
Керівниця департаменту “Війна і правосуддя” МІПЛ Анна Рассамахіна зазначає: дані з інтернету не можуть бути підставою для слідчих, щоб закрити провадження у зв’язку зі смертю фігуранта.
— Щодо до того, що відомо про смерть одного з фігурантів – це цікавий аспект у справах щодо воєнних злочинів, тому що дуже часто виконавці на момент судового розгляду вже загинули. І про це є відомості в соціальних мережах, є фотографії могил та різних меморіальних табличок. Але такі докази не є допустимими для закриття проваджень. Винятком є випадки, коли розвідка повідомляє про смерть підозрюваного/обвинуваченого, тобто має достовірні відомості про те, що ця людина загинула і її, наприклад, ідентифікували за рештками на полі бою чи передали в межах обміну тілами між Україною і Росією. Тільки за таких обставин слідчі мають підстави для закриття справи, — зазначає експертка.
Нині, наголошує Анна Рассамахіна, це комплексна проблема. Втім, припиняти провадження щодо воєнних злочинів на підставі лише даних з інтернету – значить дати воєнним злочинцям інструмент для уникнення відповідальності.
— Ніщо не заважає їм поширити інформацію про смерть, опублікувати її і чекати, поки буде закрито провадження. Це небезпечна стежка. Цей механізм, навіть якщо його запровадити, з одного боку дозволить закрити провадження там, де підозрювані справді померли, а з іншого боку – відкриє “вікно можливостей” для Росії.
За словами Анни Рассамахіної, слідчі не мають процесуальних інструментів, щоб встановити в суді факт смерті в межах окремого провадження або іншим чином її підтвердити. І поки що вирішити це неможливо:
– Тобто суди продовжують розглядати справи, тому що у них немає підстав цього не робити. І складається дивна ситуація, коли достовірно відомо про смерть, але суд продовжує розгляд щодо особи, якої вже немає серед живих, і витрачає ресурси.
Експертка додає: встановлення факту смерті відбувається в цивільному судочинстві у межах окремого провадження. Подавати заяви про встановлення такого факту можуть родичі або зацікавлені особи, наприклад, спадкоємці.
— Тобто це цивільне провадження, а слідчий у кримінальній справі не має повноважень, не є суб’єктом подання такої заяви. Щоб це стало можливим, потрібно прописати окремий порядок для слідчих, які можуть це зробити. Але, мабуть, навіть не в цивільній юрисдикції. Треба з нуля продумувати абсолютно новий механізм. І це велика робота — зміни до Кримінально-процесуального та Цивільного кодексів.
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
