Цікаву рецензію на інтерв’ю відомого західного (британського) історика дав політолог та військовий Віктор Таран у своєму Фейсбук. За його словами 
, говорячи про ситуацію в світі, приділяє немало уваги і Україні, зокрема - питанню про те, який є реальний вихід для нашої країни з нинішньої війни.
- Кілька днів тому в Давосі Ніл Фергюсон дав ще одне інтерв’ю - пише Таран. - Цього разу воно було простіше за формою, жорсткіше за змістом і відвертіше, ніж те, до чого звикла європейська публіка.
Реакція була очікуваною: хвиля критики, обурення і звинувачення в «радикалізмі».
Втім, сотні тисяч переглядів і тисячі коментарів він зібрав дуже швидко. З поглядами Фергюсона можна не погоджуватися, але байдужим він не залишає майже нікого.
Недарма ведучий назвав його не просто істориком, а своєрідним «інтелектуальним поводирем» для еліт. Людиною, яка пояснює, що насправді відбувається зі світом.
Одна з ключових думок Фергюсона полягає в тому, що Дональд Трамп зовсім не хаотичний політик, а майстер свідомого відволікання уваги.
Коли він починає говорити про купівлю Гренландії чи інші на перший погляд абсурдні речі, це не означає, що він утратив зв’язок із реальністю. Це класична тактика маскування.
Поки європейські лідери в Давосі в паніці обговорюють Гренландію і вибухають обуренням, вони перестають тиснути на США з інших, значно важливіших питань. Наприклад щодо Близького Сходу. За логікою Фергюсона, Трамп просто змінює порядок денний, щоб ніхто не заважав Америці діяти там, де вона вважає це стратегічно необхідним.
Звідси й інша непопулярна теза: війна з Іраном це не блеф чи залякування. Фергюсон вважає ймовірність американського військового удару досить високою. Він нагадує, що іранський режим продемонстрував крайню жорстокість щодо власного населення, знищивши тисячі протестувальників, і при цьому не похитнувся.
На його думку, сподівання на внутрішні протести це хибна ілюзія. Репресивний апарат працює надто ефективно, і без зовнішнього силового втручання цей режим може існувати десятиліттями. Саме тому Фергюсон говорить про точкові, «хірургічні» удари по ключових центрах влади як єдиний спосіб змінити баланс сил і трансформувати безпекову архітектуру регіону.
У ширшому контексті Фергюсон наполягає: світ уже живе в новій холодній війні. Він не любить терміни на кшталт «новий світовий порядок», бо, на його думку, це лише спроба замаскувати реальність. Місце Радянського Союзу зайняв Китай, а навколо нього сформувалася авторитарна вісь: Китай, Росія, Іран і Північна Корея.
Ці режими діють узгоджено, підтримують одне одного технологічно, економічно й військово, а війна проти України це лише один із фронтів цього глобального протистояння.
На цьому тлі Фергюсон різко критикує Європу. Він називає її безпековим утриманцем, який десятиліттями говорив про цінності, але не платив за власну оборону.
Понад 60 відсотків витрат НАТО несуть США, і Трамп став першим президентом, який сказав це вголос, а не пошепки за зачиненими дверима. Проблема, за Фергюсоном, не в грубості Трампа, а в тому, що європейці не хочуть дивитися правді в очі, а далі хочуть «закривати безпекові питання» за рахунок Америки.
Водночас він категорично відкидає розмови про «занепад» американської сили. На його переконання, армія США залишається найефективнішою військовою організацією в історії. Річ не лише в техніці, а в досвіді, логістиці та здатності швидко ухвалювати рішення. Поки російська армія п’ятий рік воює з Україною, не досягаючи вирішального результату, американці демонструють зовсім іншу швидкість і ефективність дій. Це і є реальне повернення американської сили на світову арену.
Фергюсон також звертає увагу на зміну підходу США до зовнішньої політики. Йдеться вже не про експорт демократії ціною трильйонів доларів і зруйнованих держав, а про прагматичну заміну керівництва. У Венесуелі, наприклад, Вашингтон не став ламати всю державну систему, а просто домігся того, щоб нові люди у владі орієнтувалися не на Пекін чи Москву. Це цинічно, але ефективно.
В економічному вимірі головною метою США Фергюсон вважає не покарання окремих режимів, а удар по Китаю. Санкції проти Ірану, Росії чи Венесуели спрямовані на те, щоб перекрити Пекіну доступ до дешевих енергоресурсів. Дешева нафта це кров китайського економічного зростання, і саме цю схему США намагаються зламати.
Окремо Фергюсон говорить про кризу Німеччини. Китайська експансія в електромобілях, батареях, хімічній промисловості та медицині підриває основу німецької моделі розвитку. Локомотив європейської економіки раптово виявився вразливим, і це створює ризики не лише для Берліна, а й для всієї Європи.
Фергюсон пропонує для Європи і практичний вихід із цієї пастки, який звучить провокаційно, але логічно в межах його підходу: Німеччина має перетворитися на «військовий завод» для дронів.
Щоб реально стримувати Росію, Європі потрібно перестати бути бюрократичним болотом і перейти в режим воєнної економіки саме там, де є інженерна школа, промислова база та культура виробництва. Його рецепт це «підхід Маска»: будувати в Німеччині гігантські заводи за логікою гігафабрик, як це робить Ілон Маск у Tesla, і серійно випускати дрони за українськими кресленнями та з українським бойовим досвідом як базою для ТТХ і тактик.
Далі він дає різкий контраст: Україна, під ударами й бомбардуваннями, робить мільйони дронів на рік, тоді як Німеччина, за його логікою, могла б масштабувати це до порядків більших обсягів. Для нього це одночасно рішення двох задач: по-перше, посилення стримування Росії через масовість і швидкість виробництва; по-друге, можливість витягнути німецьку економіку з ями через новий промисловий цикл, прив’язаний до оборони.
У геополітичному сенсі Фергюсон повертає нас до класики: географія важливіша за політику. Контроль над Євразією це головний страх США. Якщо авторитарні режими об’єднають цей простір, Америка втратить стратегічну перевагу. Саме тому Вашингтон завжди втручатиметься в європейські й азійські справи, незалежно від риторики та образ.
Україні в цій картині він відводить надзвичайно тривожне місце. Фергюсон прямо каже: без підтримки США Україна не зможе вистояти. Проблема не лише в зброї, а й у людському ресурсі та захисті міст від ракетних ударів. Європа багато віддала, але не здатна швидко виробляти нове. Припинення американської допомоги може мати катастрофічні наслідки.
Він також застерігає від недооцінки Росії. Санкції не зламали її військову економіку, експорт енергоносіїв триває через треті країни, а армія, попри величезні втрати, утримує фронт. Це живучий і небезпечний противник, а не держава на межі колапсу. Саме тому Фергюсон вважає фантазіями розмови про повну військову перемогу України в класичному сенсі. У тому числі що Україна здатна де окупувати Крим чи Донбас. Ні. Не здатна.
Реалістичних сценаріїв, за його логікою, лише два: або виснаження й поразка росії , або важкий, неприємний компромісний мир для України. Але саме такий мир дає шанс Україні на паузу та виживання.
Найкращий можливий шлях для України він формулює жорстко й холодно: стати Південною Кореєю, а не Південним В’єтнамом. Закріпити те, що є, відновити економіку, побудувати сильну державу поруч із небезпечним сусідом і довести, що по цей бік кордону життя краще, ніж у путінській клептократії. Саме економічна, технологічна й військова перевага, а не реваншистські ілюзії, може забезпечити довгострокову безпеку.
І, нарешті, Фергюсон добиває ще одну європейську ілюзію. Розмови про «стратегічну автономію» це самообман. Без американської ядерної парасольки Європа не здатна стримати ні Росію, ні Китай. Власного ефективного стримування вона не має. І поки немає ні політичного ні фінансового рішення її створити.
Тож якщо США колись вирішать відійти, Європа залишиться беззахисною перед великими євразійськими автократіями.
Фергюсон озвучив речі, які в Давосі не люблять чути. Але проблема не в ньому. Проблема в тому, що Захід досі намагається жити в світі ілюзій і «рожевих поні» тоді як світ давно повернувся до логіки сили, ресурсів і жорстких рішень. І на жаль, ні у Жвропи, ні в України, яка опинились центрі цієї нової холодної війни часу на самообман і хибні ілюзії уже немає.
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
